Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Росія повернулася в СРСР давно, ще в 2000 році. У Брєжнєвській Конституції 1977 року гарантувалося багато політичних свобод, включаючи мирні зібрання і свободу слова. Уявляєте — могутній КДБ і свободи? Отож сучасна Росія точно правонаступник СРСР, зі всіма наслідками, що випливають. У 2014 році збігла половина терміну, упродовж якого Сталін очолював СРСР, і ще трохи залишилося, всього чотири роки, щоб наздогнати Брєжнєва.
Через півтора року після розвалу СРСР, у 1993 році, Росія мала шанс стати нормальною країною. Коли формувалася пострадянська співдружність — СНД, у її структурі була задумана комісія з прав людини. Але вона не пропрацювала жодного дня, оскільки була не потрібна. Нові незалежні держави переважно очолювали представники комуністичної номенклатури, які ставилися до прав людини, як Брєжнєв: у Конституції є, насправді — ні. Путін зараз ставиться до конституційних прав громадян Росії так само.
Росія визнана державами, міжнародними організаціями як неправова держава, де високий рівень ксенофобії, величезна кількість фактів порушень прав людини, а рівень свободи слова в останній двадцятці країн світу. До цього треба додати корупцію у всіх державних галузях, переслідування бізнесменів і рейдерство. Силові методи боротьби з опозицією і будь-яким виявом невдоволення ставлять Росію в один список із тоталітарними країнами. Тому Конституція — всього лише документ, про який можна сказати, що він є, але його нема. Численні закони, прийняті за останні 15 років, суперечать Основному закону. Батіг, як це неодноразово було в Росії, виявився набагато ефективнішим, аніж пряник.
АБХАЗЬКО-КРИМСЬКІ ПАРАЛЕЛІ
Журналісти ласі до штампів, і вже який день доводиться читати про «сухумський майдан», про втечу лідера маріонеткового режиму Алєксандра Анкваба — «як Янукович», про захоплення адміністративних будівель… Щось схоже є, наприклад, утеча. Щоправда, куди — незрозуміло, кажуть, що переховується на російській військовій базі. Будівлю, де був кабінет Анкваба, і справді захопили, пояснили, що «просто поговорити хотіли». А щодо «майдану» — остережуся порівнювати, оскільки це слово стало давно загальною назвою і пов’язане зі свободою та боротьбою з авторитаризмом.
Якщо пояснити простіше, то в Абхазії зіткнулися націоналісти з нацистами, ні про яку свободу, демократію, а тим паче про незалежність і мови нема. Абхазія з 1993 року перебуває під російською окупацією, повним контролем усіх структур, апарат державних чиновників та інші витрати фінансуються з російського бюджету. Натомість абхазька влада виявляє всіляку лояльність до Москви і наполегливо, вже відтоді, дякує за свою «незалежність».
У серпні 2008 року, після невдалого захоплення Грузії, Кремль визнав Абхазію «незалежною державою», додавши в її існування нові геополітичні відтінки. Крім Росії, Нікарагуа, Венесуели і Науру, жодна з країн, більших за площею самої Абхазії, не визнала. Ще кілька острівних держав у Тихому океані відгукнулися на прохання Кремля, але коли закінчувалися «газпромівські» гроші, вони відкликали свої визнання.
Абхазька незалежність — уявна, заснована на окупованій території Грузії, така, що вирізняється нечисельною кримінальною елітою і вічними проблемами, пов’язаними з абхазькою ідентичністю. З цим в Абхазії величезні проблеми. Як і будь-який сепаратизм, він починався в 1989 році з гасел про захист мови, абхазької культури і кількох фальшивих історичних праць, у яких роль абхазів в історії людства ставилася на один щабель з давньоєгипетською або шумерською. Потім усе забулося, залишилася тільки «велич», що більше нагадує мильну бульбашку.
Однак на початку сепаратистського руху в абхазів була доволі серйозна проблема — їх було найменше, як, утім, і зараз, навіть після вигнання в 1993 році більше половини населення, етнічних грузинів. Разом із грузинами республіку полишили частина абхазів зі змішаних шлюбів, росіяни, колись переселені естонці, українці, вірмени.
Спорожніла Абхазія почала будувати «незалежну державу», чия ідеологія заснована на ненависті до грузинів і Грузії. Так само, як і зараз про події в Україні, російське телебачення розповідало про «звірства грузинів», замовчуючи власне етнічне чищення, спалені будинки, зруйновані сім’ї і знищену інфраструктуру.