Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Виселення народів почалося в 1937 році з корейців Сахаліну і Далекого Сходу, їх відправили до Центральної Азії. У 1941 році були виселені всі поволзькі німці. Починаючи з 1943 року, депортації зазнали карачаївці, калмики, чеченці й інгуші, балкарці, кримські татари, месхетинські мусульмани. З Вірменії та Грузії виселяли азербайджанців, з Азербайджану — курдів і вірмен, із Краснодарського краю — понтійських греків і вірмен.
Жахлива тоталітарна машина ламала долі величезної кількості людей, які втрачали свої будинки і свою землю. Вони потрапляли на чужу землю, в чужу культуру, чужу мову, але саме це треба було ініціаторам депортації — розчинення й отримання нової культури — радянської, і єдиної мови — російської. Потім страшне повернення додому після прощення радянською владою і біль — від захоплених будинків та занедбаних кладовищ предків.
Радянська влада ненавиділа населення і хотіла, щоб воно ненавиділо один одного. Пострадянська влада продовжує традицію ненависті. Це бомба сповільненої дії. Ще багато років люди оговтуватимуться, намагаючись зрозуміти, що з ними зробили. Поки вони думають, політики із задоволенням використовують їхню ненависть — явну чи приховану. І, на жаль, поки що успішно.
ПРЯНИК І БАТІГ РОСІЙСЬКОЇ КОНСТИТУЦІЇ
Нe лякайтеся, кримчани, ви вже в СРСР. Для людей середнього віку і літніх — знову в СРСР. Щоправда, СРСР зараз називається Росія. Але, як і СРСР, Росія намагається всіх завоювати «любов’ю» і зброєю. «Любов» своєрідна, яку часто не розділяють, але по-іншому в СРСР, перепрошую, в Росії, не вміють і не знають.
Багато людей забули СРСР, а молоді й зовсім не знають, тому поки Крим буде окупований, треба пояснити, з чим якийсь час доведеться жити. Почну із законів.
У Росії закони є. Існує навіть Конституція, що складається з десяти розділів і 137-ми статей. Як і у всіх конституціях, в російському Основному законі прописано все, зокрема й політичні права. Але в Конституції вони є, а в Росії — ні. До прикладу, в ст. 19 ідеться про рівноправ’я «незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і службового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань, а також інших обставин». Напевно, тому в Росії так багато націоналістичних і фашистських організацій, які прищеплюють населенню своєрідну форму звертання — «хачік», «хохол», «чєрнож. й» та ін.
Обивателі неабияк обурюються, коли бачать сотні тисяч людей, які прямують у свята Рамадан чи Курбан до мечетей. При цьому велелюдний Хресний хід нікого не бентежить. Але ж ст. 28 РФ, що гарантує право на «свободу віросповідання, включаючи право сповідувати індивідуально або спільно з іншими будь-яку релігію чи не сповідувати жодної, вільно вибирати, мати і поширювати релігійні й інші переконання і діяти відповідно до них», ніхто ще не відмінив.
Так от, згідно з тією самою ст. 19, громадяни Російської Федерації мають право об’єднуватися — хтось бджільництвом захоче займатися, хтось філателією. Тільки, будь ласка, мовчіть про права людини або свободу слова, бо в Росії одні громадські об’єднання — гарні, вони отримують фінансування в Кремлі, інші — «шпигуни», вони «живуть на подачки Заходу». Щоправда, любителям кактусів грошей не треба, а ось видавати книжки, в яких ідеться про закони, зокрема й Конституцію, необхідно. У такому разі ви можете стати не лише «шпигуном», а й «зрадником», «ворогом» і навіть «відступником».
У ст. 20 за громадянином Росії закріплено право на життя. Якщо, звичайно, очільник держави не надумає бомбити, стріляти і брати в заручники співвітчизників. Право на життя мали глядачі спектаклю «Норд-Ост» і діти бесланської школи, підводники атомного підводного човна «Курск».
Доволі цікава і, по суті, важлива ст. 23. Вона надає громадянам право «на недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю, захист своєї честі й доброго імені». Але якщо ви чимось не сподобалися Кремлю або іншим друзям Путіна, то ваше особисте життя можуть показати на телебаченні, зняти на приховану камеру, злегка підмонтувати, трохи підміксувати голос — і про всю вашу особисту й сімейну таємницю дізнається допитливий російський народ. Тому що Путін піклується про населення і не звертає уваги на ст. 24, яка без згоди громадянина забороняє втручатися в особисте життя.