Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Ось тут і починаються кримські паралелі. В Абхазії є Гальський район, де більшість мешканців — етнічні грузини — мегрели. Як у Криму — кримські татари й українці. Для абхазької влади мегрели — немов більмо на оці, як у випадку з кримськими татарами. Мегрели, хоча й розмовляють своєю мовою, з тієї ж мовної картвельскої групи, що і грузинська, з абхазами мають доволі складні взаємини. Спільне тільки прізвища й імена — у багатьох абхазів прізвища мегрельські, а імена грузинські.
По-перше, абхази вважають мегрелів прогрузинськими (було б дивно думати інакше), по-друге, абхази докладають зусиль мегрелів асимілювати, забороняючи грузинські школи у Гальському районі, натомість пропонують дітям ходити в школи або з російською мовою навчання, або з абхазькою.
Приблизно так само повелася російська окупаційна влада в Криму щодо не лише кримськотатарської, але й української мов. І абсолютно очевидна паралель — громадянство. У Грузії однією з найбільших і таких, що межують із Гальським районом Абхазії, є провінція, населена мегрелами, Самегрело. До окупації мегрели в Галі, Ткварчелі, Очамчирі і Самегрело жили на одній території, де й досі багато родичів.
Абхазія визнає подвійне громадянство — абхазьке і російське (з паспортами Росії понад 90 відсотків населення), але категорично не сприймає грузинське. Скільки абхазьких мегрелів мають грузинські паспорти, невідомо. На території Абхазії вони все одно незаконні, понад те, говорити про них уголос небезпечно.
Із 2004 року маріонеткова влада почала паспортизацію населення. Кожен мешканець Абхазії міг заплатити 280 російських рублів і отримати 26-сторінковий, віддрукований у Туреччині, паспорт, щоправда, крім Росії, ніде не визнаний. Абхазький закордонний паспорт почали видавати в 2010 році, його визнають тільки в Росії, Венесуелі, Нікарагуа і Науру.
Оскільки «незалежність» в Абхазії вийшла куцою, то і громадянство — лише формальність. Справжня серйозна проблема не в наявності паспорта, а в його непотрібності. Жителі здебільшого не можуть отримати візи для поїздок у європейські або інші країни, у візах відмовляють і за російським паспортом, оскільки він виданий на окупованій території.
Між окупованою Абхазією та Грузією офіційних контактів нема, крім нечастих раундів, що по кілька разів на рік проводять на перемовинах у Женеві. Однак населення спілкується. Родичі відвідують один одного, люди одружуються, виходять заміж, приїжджають на похорони і хрестини.
Більшість продуктів до Абхазії завозять з «материкової» Грузії, незважаючи на те, що на розфасованих продуктах грузинські написи. Офіційних торговельних відносин нема, але за хабар прикордонники пропускають будь-які товари. У Тбілісі та в інших містах лікуються етнічні абхази, причому безкоштовно. Два роки тому в грузинські університети вступили близько 200 абітурієнтів з Абхазії.
Розірвати стосунки абхазів і грузинів, що жили століттями разом, складно, але російська влада старається, підтримуючи націоналізм сухумських маріонеток. Кремлівські політологи періодично публікують статті, в яких переконують мегрелів у тому, що вони зовсім не грузини і мають права на автономію. Цілі цих умовиводів очевидні — створити ще один сепаратистський рух і розколоти грузинське суспільство. Навряд чи для порятунку Абхазії, яку і без того роздирають внутрішні економічні та міжкланові суперечності, а швидше для розколу давно ненависної Грузії. До того ж, прибічників мегрельського сепаратизму так мізерно мало, що це проблема радше російської пропаганди, ніж населення.
Нинішня ситуація в Абхазії — не майдан, це переворот. Це боротьба внутрішніх кланів, одна частина яких бачить майбутнє території незалежним і національним, інша хоче ближчих стосунків з Росією, але без грузинів-мегрелів. Саме ці люди ініціювали у травні минулого року створення комісії «з перевірки законності видачі паспортів» етнічним грузинам. У вересні 2013 року комісія виявила, що в трьох районах, де проживають грузини-мегрели, «виписано, але не видано 653 паспорти громадянина Республіки Абхазія; прийнято і взято до розгляду 1558 заяв на видачу паспорта громадянина Республіки Абхазія».
Часто абхазькі політики не приховують своєї ненависті до грузинів, вимагаючи їх депортувати й «очистити Абхазію». Рауль Хаджимба, який нещодавно підняв повстання, належить до їх числа. Професійний чекіст, у 1986 році закінчив Вищу школу КДБ у Мінську, був керівником служби розвідки і контррозвідки під час війни 1992–1993 років, міністром оборони (2002–2003) і прем’єр-міністром (2003–2005). На виборах президента в 2011 році набрав близько 20 відсотків голосів, програвши Алєксандрові Анквабу з відривом у 40 відсотків. Він більш наближений до Кремля, ніж юрист Анкваб, але три роки тому так і не зміг переконати більшість населення голосувати за нього.