Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Опанувавши Київ, полк вислав до УЦР делегацію, яка по–військовому відрапортувала УЦР, що столиця України звільнена від московських окупантів і полк чекає на дальші накази УЦР. Перелякана УЦР ще знайшла в собі хоробрости наказати полкові… звільнити з арешту москвинів і відійти цілим полком на фронт. Не бажаючи починати громадянської війни в Україні, полк полуботківців виконав наказ УЦР. По дорозі на фронт москвини обстріляли полк, вбивши чимало козаків. До Пєтраґрада УЦР післала телеграму, в якій повідомляла, що група дезертирів зчинила бешкет у Києві, але УЦР той бешкет зліквідувала і просить відправити на фронт лідера бешкету поручника М. Міхновського. Це сталося саме тоді, коли в Московщині ВЖЕ починалася анархія і Врємєннає Правітєльства доживало останні години свого життя. Аж такої ганебної зради свого народу його елітою не записала ще історія ні одного народу.
Будучи самі націоналістами, москвини добре розуміли характер і прагнення богданівців. їхній історик пише: «Пересякнені зоологічним націоналізмом і найглибшою ненавистю до всього московського («московский» — в оригіналі) полуботківці і ті, що були з ними розуміли гасло самостійности України власне як цілковите відділення від Московії (в оригіналі «Московії). їхнє незадоволення політикою А. Кєрєнского пояснюється виключно тим, що його уряд з урядом москвинів («москалей» — в оригіналі), з яким — вже з одної цієї причини — треба боротися, на їх думку («Лєтапісь Рєвалюциі». I.1928).
Д. Донцов пише: «Мільйони розпорошених енергій, затаєних бажань, причаєної ненависти, оправданої століттями гноблення, з великими позитивними ідеалами, які одушевляли наші маси, — чекали маґнету, який зібрав би їх докупи, щоб лавиною скинути то все на голову здихаючої імперії. Чекали, щоб по всій Україні залунав клич подібний до «Прокинься, Фландріє!». Того клича не було. Його висунули пізніше; його накинула революційним провідникам сама нація і проти їх волі та бажання. Але момент найкращої мобілізації тих почувань був майже втрачений» («Нерозрита могила». У ж. «Вістник» за IV.1937).
7.X.1917 владу в Пєтраґраді захопив збройним переворотом лідер большевиків В. Лєнін. Всі москвини, крім прихильників В. Леніна, не хотіли визнати його владу і його уряд, тому УЦР на вістку про той переворот зорганізувала в Києві Комітет Охорони Російської Революції і також слідом за москвинами не визнала уряду В. Леніна. А. Кєрєнский втік за кордон, і не було кому вже підлягати. Третій Український Військовий З’їзд, втративши терпець, не звернув на москвофільську УЦР увагу, 2.XІ.1917 взявся за зброю і вигнав з Києва московську владу. Знову хоч–не–хоч примушена була УЦР проголосити свій третій Універсал, у якому з упертістю маньяка запевняє свою вірність москвинам, а проголошену в тому Універсалі Українську Народну Республіку пов’язує у федерацію з НЕІСНУЮЧОЮ «демократичною Росією».
Захопивши центральну владу в Пєтраґраді, В. Лєнін вже легко поширив її на всю Московщину, бо 90% московських фабричних робітників, як і майже всі солдати, були його прихильниками. Та з переворотом припинився довіз хліба та вугілля з України. Московські міста стали перед примарою голоду і холоду. Сподіваючись захопити владу в Україні тим самим способом, як і в Московщині, В. Лєнін наказав своїм прихильникам в Україні скликати на 17.XІІ.1917 з’їзд «совєтав солдатскіх, рабочіх і крєстьянскіх дєпутатав». У той час в Україні ще стояло багато московських військових частин, геть збольшевичених, а робітництво міське було переважно москвини, жиди та змосковщені малороси. Але на той з’їзд приїхало багато «крєстьянскіх дєпутатав» (українські селяни), і лєнінці опинилися в мізерній меншості (на 2500 делегатів було їх 70). Трюк (шахрайство) не вдався, і тому ті 70 ленінців виїхали до безпечнішого для них Харкова, і там самі проголосили себе «Радянським Урядом України», який, ясна річ, «попросив» старшого північного брата допомогти їм скинути УНР. Брат дуже охоче «погодився» і вислав на Україну 30000 армію.