Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Тепер Україна мала заплатити за москвофільство своєї еліти відповідну до гріха кару. Україна армії не мала.
Лідерами того харківського «з’їзду» були: Ф. Сєргєєв (москвин), І. Артамонов (моск.), В. Аусєм (моск.), Ґ. Медведев (моск.), А. Іванов (моск.), С. Бакінскій (моск.), Н. Артьом (моск.), А. Горобіц (жид), А. Данілєвскій (жид), Євгенія Бош (жидівка), Є. Тєрлєцкій (жид), В. Люксембург (жид), Е. Луґановскій (жид). Цей «з’їзд» створив «Народний Секретаріят» (уряд) з таких людей: Є. Бош — внутрішні справи, поліція, В. Люксембург — судівництво, Є. Тєрлєцкій — земельні справи, Е. Луґановскій — харчові справи, «продразвьорстка», В. Бакінскій — міжнаціональні справи, Н. Артьом — торгівля, промисел, І. Шахрай — військові справи, М. Скрипник — праця, В. Затонскій — освіта. Чотири жиди, три москвини і два малороси. Сам І. Шахрай пише про цей «уряд» таке: «Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що я за український міністр, коли всі українізовані частини в Харкові доводиться мені роззброювати, бо вони не хочуть йти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти УЦР ми маємо лише військо, що його привів на Україну з Московщини тов. Антонов і яке на все українське дивиться як на вороже» («Лєтапісь Рєвалюциі». I.1928), В 1917 році в імперській армії було понад 4000000 українців. Ця маса складалася на 95% з селян, які в 1917 році своїм незмосковщеним національним інстинктом відчули, за ЩО мають боротися, і це висловили вже цілком свідомо на військових та селянських з’їздах. Це ЩО був український націоналізм, і хоч він, може, був підсвідомим, проте настільки був сильним, що його не могла подолати московська чи москвофільська пропаганда. Найкращим доказом того є той факт, що московський Генеральний штаб, хоч і розумів небезпеку для Московщини, все ж сам наказував (ґен. П. Скоропадському) українізувати полки, бо переконався у відпорності українців на соціялістичну пропаганду. Тепер наші соціялісти і демократи викручуються тим, мовляв, большевики розклали наші військові частини. Брехня!
Коли московський большевик (лєнінець) говорив московською мовою нашому воякові, що Україні війська не треба, то наш вояк розумів ліпше за нашого інтелігента, що то говорить ворог, просто інстинктово відчував це і тому не вірив москвинові. Але коли те саме говорив йому українець українською мовою, то наш вояк вірив, бо ж говорить не гірший від нього українець, який не менш за нього любить свій нарід. Наш вояк думав, що вчені люди (В. Винниченко, М. Грушевський) чей же ліпше за нього, неграмотного, знають: чи треба Україні армії, чи не треба. А від першого ж дня заснування УЦР всі більші і менші винниченки на всіх з’їздах напружували все своє красномовство, щоб переконати «темний» нарід, що Україні війська не треба. Вони, винниченки, а не москвини пояснювали воякам зукраїнізованих уже полків, що москвин є наш брат і по скиненні царя лише добра бажає Україні. Ну, а коли так, то ходімо, хлопці, додому; чей же не годиться стріляти у братів, що добра нам бажають.
Найславніший трубадур братерства з москвином В. Винниченко пише: «На протязі цілої української революції довелося ввесь час помічати, що ті люди, які не вміли як слід говорити по–українськи, іменно (власне. — П. Ш.) вони були найбільш скрайніми, запальними, непримиримими українськими націоналістами» («Відродження нації»).
З 4 мільйонів вишколених вояків вислала Україна проти московської голоти, що наступала на Київ, …300 невишколених дітей. Всі вони полягли. Вкрили безсмертною славою українську молодь і всю Україну та безсмертною ганьбою УЦР на чолі з ученим професором української історії.
Ніякі брехні, ніякі викрути, ніякі виправдання, замовчення, підмальовання не знищать самих фактів. Твердих, голих ФАКТІВ. А в історії важать лише факти. Історія не визнає «несвідомости» національних провідників. А голий, не підмальований факт є такий: наші драгоманівські інтелігенти були яничарами, які зрадили Україну в 1917 р.
Одночасно з наступом на Київ москвинів (під командою царського жандармського полковника М. Муравйова) в самому Києві повстали проти УЦР якраз ті «рускіє братья», що їх УЦР була звільнила з–під арешту їх боданівцями. 9.II.1918 москвини взяли Київ. Між іншим, для боротьби з УНРадою москвини створили окремий з необмеженими правами Воєнно–революційний комітет. Його членами були: брати Пятакови, Бакінский. Ввєдєнскій, Дора, Іткінд, Каручінер, Гамарнік, Лєбєдєв, Крейцбєрґ, Зарніцин, Пурке, Кулік. 10 жидів, 2 москвини і жодного навіть «вєрнава малароса». (УНР мала спеціяльне — ніде в світі не чуване — Міністерство Жидівських Справ з міністром С. Гольдельманом, а також дала жидам в Україні національну автономію).