Українець і Москвин: дві протилежності

Та реальне життя не могло чекати, поки скінчиться той балаган, і по всій Україні спонтанно виростають, без керівництва з Києва, українські організації, які перебирають місцеве життя в свої руки. Так само і в армії починають самочинно організовуватися Українські Військові Ради. Цей творчий, здоровий дух самого українського народу виявився в низці народних всеукраїнських з’їздів.

Братство Тарасівців, розуміючи, що долю України буде рішати збройна сила України війною з Московщиною, кинуло всі свої людські і грошові засоби на пропаганду ідеї державної самостійности України та неухильности збройної боротьби, війни з Московщиною. Драгоманівці, маючи в своїх руках державну владу, мали тим самим великі гроші на свою пропаганду. Вони видавали масовими накладами твори М. Драгоманова та іншу соціялістичну літературу. Братство Тарасівців видало — наскільки вистачало у них грошей — популярні брошури про історичну боротьбу України з Московщиною. Наприклад, оповідання про гетьманів П. Полуботка, П. Дорошенка, І. Мазепу, брошури «Як Московщина нищила Україну», «Московська брехня» і т. п. Твори Д. Донцова «Модерне москвофільство», «Історія розвитку української державної ідеї», «Культура примітивізму», для молоді видали прекрасний патріотичний роман, що його написав член Братства В. Отамановський (Златополець) «Син України» та іншу національно усвідомлюючу літературу.

Братство Тарасівців, побачивши, що ніяк не вдається переконати задурманену Драгомановим УЦР в потребі української армії, зорганізувало, як ми вже згадали, два українські полки (в Києві ім. Б. Хмельницького і в Чернигові ім. П. Дорошенка). Ясна річ, московська адміністрація та драгоманівці всіма силами боролися проти організації нашої армії. Наприклад, у Чернигові не давали козакам військових казарм ані харчів. Наші козаки спали під відкритим небом і голодували, але не розходилися. Побачивши, що голодом і холодом не зломити патріотизму та ідейности дорошенківців, московська адміністрація пробувала силою місцевого московького запасового полку розігнати їх. Дорошенківці розбили голими руками москвинів, забрали їхні казарми та зброю і примусили загрозою розстрілу місцеву московську адміністрацію постачати харчі. Тоді москвини звернулися за допомогою до УЦР. Делегація УЦР довго намовляла дорошенківців їхати на фронт захищати «общую родіну» або розійтися по домах. Та дорошенківці не піддалися.