Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
У прозі О. Забужко розгортається тотальне деструктивне перетлумачення українського фольклору як цілісної материнсько-батьківської матриці й української літератури як батьківського коду мужності. Тому важливо відстежити психологіку перверсивного перетлумачення. Одним із опонентів О. Забужко стає П. Загребельний. Його сформовану батьківську позицію вона особливо не приймає, що відчувається у перетлумаченні жіночих образів, передусім у ставленні до образу Роксолани з однойменного роману. Важко уявити собі, стверджує О. Забужко, «щоб який-небудь самовладний народ впадав у приступ патріотичних гордощів від того, що його дочка прикрашала чужі гареми»[1366]. У такій сексуальній подачі Роксолана постає інтриганткою на зразок Катерини Медічі й виражає український чоловічий «клінічний комплекс меншовартості»[1367]. Закономірно, що перетлумачення Забужко всюди набирає ерогенного підтексту, з допомогою якого осміюється українська мужність: «безсила чоловічість фетишизує нестак опановану чужинцем жіночність, як, опосередковано, саме ту „чужинську“ силу. Звідси один крок до того, що можна назвати „синдромом Авраама в Єгипті“, — до прихованого (бодай тільки психологічного) сутенерства („щоб добре було через тебе мені“!), передачі жінки на сексуальні послуги своєму „зверхникові“…»[1368] Роман Загребельного в дзеркалі феміністичного перетлумачення Забужко виражає роз’єднаність національного еросу на основі чужого втручання — чужоземної мужності[1369]. В одному з інтерв’ю вона різко критикує зображення національного еросу в творах українських письменників старшого покоління, знову згадуючи про романи П. Загребельного «Розгін» і «Я, Богдан»: «Це не ерос, це той самий „світ без любові“, різницька з розчленованими людськими тушами. А між тим, раз жива нація (бо вона таки, попри все, жива!), значить, живий і ерос — просто культура ще „не намацала“ цей поранений нерв»[1370]. Однак те, що «намацала» О. Забужко у «Польових дослідженнях…», — справді не ерос, а світ імперського кастрування національної мужності, що тісно пов’язаний з імітацією «батьківського» письма Вал. Шевчука. Цей символічний «дочківсько-батьківський» симбіоз відображений у повісті «Інопланетянка» (1992), де героїня — молода письменниця Рада Д. сповідається перед дияволом.
Опозиція вісімдесятниці і шістдесятника у повісті Забужко бачиться як опозиція живої дочківської і фальшивої батьківської театралізацій. Своє протистояння «класикові» О. Забужко виявляє через опозицію Лесі Українки «Касандра — Гелен», де Забужко бачить себе Касандрою. «Я знаю ту саму природу, що й Касандрин „голос“, що й моє „письмо під диктовку“», — говорить Рада, демонструючи перед «демонічним» письменником власну перевагу. Ця імітаційна автобіографічна ідентифікація з одержимою Касандрою є помилковою, адже психологія творчості О. Забужко активізується на основі архетипу Клітемнестри, про що свідчить потяг до зображення злочинності й злочинної жінки у її текстах.
Шістдесятницьке письмо Валентина Степановича у повісті «Інопланетянка» викликає відразу в модерної феміністки. Адже її тонкий розум виявляє фальшиве «батьківство». Від повчальної фрази про моральну відповідальність у письменницькій діяльності Рада «внутрішньо щулилася, мов перед нею, для наочности, обертали новорічну ялинку, загрозливо розколихавши геть усі крихкі цяцьки мелодійним шкляним передзвоном». Молода авторка іронічним розумом фіксує, що у стосунках поважного шістдесятника — «режисера» з молодою «акторкою» важить передусім суто сексуальний аспект, тому, пропагуючи моральний закон, він нагадує кіноактора перед камерою. Театралізований двобій повісті, що відсилає до ідеологічного протистояння «Забужко — Вал. Шевчук» (невипадково деталі фіксують цю зовнішню і стильову подібність на зразок «він рішуче закидав назад свою буйну поганську гриву, і між ними прослизала тінь неясної ворожнечі», або говорив «бароково» тощо), символізує небезпечну «батьківську» театралізацію, за якою приховується ерогенний потяг, що нагадує про істеричного батька з роману «Польові дослідження…». Відчуття «батьківської» роздвоєності між інстинктом і моральним законом виводить Раду на рівень радикального іронічного відокремлення від українського шістдесятника, відстоювання себе як іншої — кращої цінності. Але, як сказала би Г. Тарасюк, «не варто лукавити із самим лукавим».
1366
Забужко О. Жінка-автор у колоніальній культурі // О. Забужко. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. — K., 1999. — С. 168.
1367
Забужко О. Жінка-автор у колоніальній культурі. — С. 168.
1368
Там само. — С. 169.
1369
Там само. — С. 171.
1370
«Мені пощастило на старті…» Розмова з Оксаною Забужко // Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти / Упор. Л. Таран. — К., 2002. — С. 184.