Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Як відомо, творчість античних аристократичних письменників, на відміну від маргінальних блазнів, передбачала збереження сакрального розрізнення як коду античної цивілізації, цьому завданню відповідало тлумачення міфів в аристократичному проекті, який оберігався як святість. Наприклад, тлумачення Евріпідом міфу про золоте руно в трагедії «Медея» мало на меті звернути увагу на психологічну небезпеку варварства для еллінства.
Психологічний аналіз в «Казці про калинову сопілку» О. Забужко сконцентрований на розщепленому материнсько-батьківському коді, що виявляє природний інтерес письменниці, яка сама є носієм такого розщеплення. Провокатором жіночого бунту в «Казці…» є Маріїн батько, який заподіяв кривду своїй доньці, не віддавши її за коханого чоловіка. Конфлікт непокірної доньки і владного батька винесений на маргінес повісті й нагадує шекспірівську зустріч Гамлета з привидом свого батька-короля. Батько Маріїн також присутній як привид у сновидіннях, де він з’являється «сердитий і червоний з лиця, як опир», а Марія намагається докінчити з ним непокірну розмову, адже «дороги назад не було, була тільки на безбач, наперед-себе гоняча хіть за всяку ціну довести батькові, яку кривду він їй заподіяв»[1382].
Батько, який втілює моральний закон, застерігає свою доньку від шлюбу з непевним чоловіком донжуанівського психотипу. Його застереження підтверджується, адже безпутний чоловік, здобувши Марію, покидає село і більше ніколи туди не появляється. Однак Марія підкоряється батькові лише у своєму зовнішньому театрі (одружуючись з першим, хто запропонував їй шлюб, парубком Василем), а у внутріпсихологічному, тобто на глибинному несвідомому рівні залишається порушницею закону. Наслідком цього порушення є народження нею сестровбивці. Маріїна непокірність батькові проявляється гострою відразою до чоловіка, якому вона дає право виховання лише однієї доньки («свашкуй, чоловіче, коло своєї доньки, а моїй дай спокій»[1383]). «Своїй» позашлюбній доньці Ганні Марія прагне незвичайної долі: панною, царівною, королівною бачить її у фантазіях, що компенсують власну сексуальну незреалізованість. Бунт Марії проти батька і чоловіка обертається богоборством. Відчуваючи нелюдський дар своєї доньки, Марія до Бога-отця так само, як до батька, звертається владно і непокірно.
Важливе морально-психологічне застереження в українській казці О. Забужко ігнорує. Якщо українська казка акцентує увагу на тому, що від батька — моральний закон і любов, а від матері — інстинкт, активізація якого веде до злочину, то О. Забужко у своєму психологічному перетлумаченні цього сюжету прямує до стирання розрізнення материної та батькової дочок, що становить головну суть порушення коду.
Батько Марії символізує авторитарний моральний закон. Інший батько Василь (чоловік Маріїн) є втіленням самої любові, але її також не визнає Марія, хоча тонко відчуває заздрісна Ганна-панна. Саме заздрість на цю батьківську любов заводить бунтівливий онтогенез Ганни: одного разу вона почула, як Василь співає своїй маленькій доньці, її сестрі Оленці, пісню, де виповідає свою тужливу любов до Марії. Заздрісне переживання цієї пісні на чорних глибинах душі формує бажання Ганни добитися за будь-яку ціну такої пісні для себе.
Дмитро, перший на селі красень і багач, вражений гординею Ганни-панни, ґвалтом вирішує довести їй чоловіче право вибору. Двобій між непокірною жінкою і чоловіком завершується маскулінною непокорою Ганни: вона впивається зубами у горло противника, виражаючи свою садистську сексуальну силу. Її надлюдське сексуальне бажання вимагає «найдосконалішого чоловіка», а не звичайного парубка. І такий бажаний чоловік з’являється до неї як Чоловік над усіма чоловіками — зі своєю всечоловічою сексуальною потенцією. Ця бажана для гіперсексуальної жінки інстинктивна багаточоловічість міститься в образі диявола: «…Обпалив-заполонив усеньке тіло до найпотаємніших закапелків…. заки потрапила охнути, відчула, що такий самий гарячий вихор здіймається і в ній — назустріч, здавалося, безлічі дужих, як кремінь, чоловічих рук, що всі нараз її місили, тільки не грубих лаписьок, як Дмитрові, а таких, попри всю болючу міць чулих, мов на кожному пальці мали по лоскотливому язичкові, і вона топилася в тих руках, як віск, умліваючи й перетворюючись на єдину готовність — увібрати в себе разом усенький світ, — і світ ринув у неї зненацька, твердим, аж гострим, аж вона закричала, таким крижаним холодом пройняло нутро — ніби вхромилася в неї навиліт крита пекучою бляхою церковна дзвіниця, і на тій дзвіниці вона із свистом шугонула вгору, в наскрізно дзвенячу відлунням власного крику чорну пустелю…»[1384].
1382
Забужко О. Казка про калинову сопілку. — К., 2000. — С. 11.
1383
Там само. — С. 23.
1384
Забужко О. Казка про калинову сопілку. — С. 67—68.