Після війни. Історія Європи від 1945 року

Якщо система вищої освіти в Європі збиралася вчасно відреагувати на загрозливий демографічний вулкан, який от-от мав вибухнути через початкову та середню школи, ініціатива мала виходити із центру. У Британії та меншою мірою в Скандинавії розв’язанням проблеми стало будівництво нових університетів на місці «зелених полів» за межами провінційних міст й обласних центрів: в Англії — Колчестера чи Ланкастера, у Данії — Орхуса. Коли перше покоління випускників середніх шкіл доросло до університетів, ці нові заклади, нехай навіть архітектурно бездушні, могли принаймні задовольнити збільшений попит на місця та створити робочі місця для дедалі більшої кількості бакалаврів і магістрів, які шукали викладацьку роботу.

Замість того щоб відкривати нові університети для масових слухачів, британські освітяни вирішили інтегрувати ці заклади в стару елітну систему. Отож британські університети зберегли за собою право приймати студентів або відмовляти їм у вступі: тільки ті, хто показав певний результат на загальнодержавних шкільних випускних іспитах, могли сподіватися вступити до університету, а кожен навчальний заклад був вільний вибирати, кому пропонувати місця, і приймати стільки студентів, скільки був здатен. Студентство у Великій Британії залишилося в певному розумінні привілейованою меншістю (не більше ніж 6% у їхній віковій категорії станом на 1968 рік), а в довгостроковій перспективі це, безумовно, мало негативні наслідки для суспільства. Але для тих небагатьох, кому пощастило, система працювала бездоганно й захищала їх практично від усіх проблем, з якими стикалися їхні однолітки в інших країнах, позаяк на континенті система вищої освіти рухалася в цілковито іншому напрямку.

У більшості західноєвропейських держав ніяких перешкод для переходу із середньої освіти у вищу ніколи не було: якщо особа успішно складала загальнодержавні шкільні випускні іспити, вона автоматично мала право вступити до університету. До кінця 1950-х років це не викликало жодних труднощів — кількість абітурієнтів була невелика, й університетам не треба було боятися надлишку студентів. У будь-якому разі навчання в більшості університетів на континенті за давньою традицією було доволі відособлене і безсистемне. Гордовиті й неприступні професори читали серйозні лекції в аудиторіях, повних безіменних студентів, яким нічого не перешкоджало отримати диплом у встановлений термін і для яких статус студента був рівною мірою і соціальним обрядом, і способом здобути освіту[282].