Твори в 4-х томах. Том 2

Край дороги сидів старий дід в окулярах із залізною оправою і в геть запорошеній одежі. Через річку вів понтонний міст, і по ньому сунули підводи, вантажні машини, чоловіки, жінки й діти. Запряжені мулами вози, переїхавши міст, ледве повзли крутим узвозом, і солдати підштовхували їх, впираючись у шпиці коліс. Машини з надсадним ревом сунули нагору і вибирались із тієї тисняви, а селяни брели дорогою по кісточки в пилюці. Тільки той дід сидів непорушно. Він так стомився, що не міг іти далі.

Я мав завдання перейти міст, розвідати підступи до нього по той бік річки і з'ясувати, куди просунувся ворог. Зробивши це, я повернувся назад через міст. Тепер тут було менше підвід і зовсім мало пішого люду, та старий усе сидів на місці.

— Звідки ви? — спитав я.

— Із Сан-Карлоса, — відказав він і усміхнувся.

Сан-Карлос було його рідне містечко, отож старий і всміхнувся на ту приємну згадку.

— Я доглядав худібку, — пояснив він.

— А-а, — мовив я, не розуміючи до ладу, про що йдеться.

— Еге ж, — сказав він. — Зостався, бачте, там доглядати худібку. Я пішов із Сан-Карлоса останній.

Він не схожий був ні на чередника, ні на вівчаря, і, окинувши поглядом його чорну запорошену одежу, сіре запорошене обличчя та окуляри в залізній оправі, я спитав:

— А що там за худібка?

— Та всяка собі худібка, — відказав він і хитнув головою. — А от довелось її покинути.

Я дивився на міст, на околицю в дельті Ебро, що нагадувала мені Африку, і думав про те, чи скоро побачимо ми противника, і весь час дослухався, щоб не пропустити перших звуків, що провіщають оту завжди таємничу річ, яка зветься зіткнення з ворогом, — а старий усе так само сидів на місці.