Твори в 4-х томах. Том 2

М а к с. Звісно, воно підносить дух — і це добре. Але ще краще було б переловити всіх. А скажи, вони принесли цей… ну…

Ф і л і п. Ти хочеш сказати «труп»? Так. Його притягли з того місця, де ми його залишили, й Антоніо звелів, щоб його посадовили на стілець у кутку, і я встромив йому між зубів сигарету й запалив її, тільки вона, звісно, весь час гасла.

М а к с. Добре, що я не залишився.

Ф і л і п. А я залишився. Потім пішов. Потім повернувся. Потім знову пішов, але вони мене викликали ще раз. Я оце тільки годину тому прийшов звідти й більше не піду. Цебто сьогодні. Мій робочий день скінчився. Завтра, звісно, знайдеться нова робота.

М а к с. Ми з тобою добре попрацювали.

Ф і л і п. Зробили все, що могли. Операція, що й казати, блискуча, і пройшла вона як по маслу, от тільки сітка виявилася дірявою й багато риби вислизнуло. А втім, тепер її знову можна буде закинути. Але мене вам доведеться перевести кудись-інде. Тут від мене користі вже не буде. Надто багато народу знає, чим я займаюсь. І не тому, що я роздзвонюю. Просто воно склалося так.

М а к с. Роботи скрізь вистачає. Але ти ще не скінчив тут.

Філіп. Знаю. Тільки постарайтесь якомога швидше перекинути мене кудись-інде, добре? Бо тут мені вже робиться якось незатишно.

М а к с. А як буде з дівчиною із сусіднього номера?

Філіп. О, з нею я порву.

М а к с. Я зовсім не наполягаю на цьому.

Філіп. Так. Але рано чи пізно ти цього зажадаєш. Не треба панькатися зі мною. Попереду п'ятдесят років неоголошених воєн, і я підписав контракт на весь цей час. Не пам'ятаю, коли саме, але підписав.

М а к с. Не ти один. Справа тут не в контрактах. І не треба говорити з такою гіркотою.

Філіп. Я говорю без будь-якої гіркоти. Просто я не хочу дурити себе. І не хочу, щоб місце, де мусить бути лише щось одне, було зайняте ще чимось іншим. А оце почало вже закрадатися туди. Та дарма, я знаю, як вилікуватись.

М а к с. Як?

Філіп. Скоро побачиш як.

М а к с. Не забувай, Філіпе, я людина добра.

Філіп. Згода. Я теж. Ти б коли-небудь прийшов подивитися, як я працюю.

Поки вони розмовляють, двері номера 109 відчиняються, й заходить Д о р о т і Б р і д ж е с. Вона вмикає світло, скидає пальто й надягає пелерину з чорнобурок. Обертається перед дзеркалом. Вона дуже гарна цього вечора. Вона підходить до патефона, ставить мазурку Щопена, потім бере книжку й сідає в крісло під настільною лампою.

Ось вона прийшла. Повернулась, так би мовити, додому. Отже…

М а к с. Філіпе, товаришу, в цьому немає потреби. Слово честі, я не бачив жодних ознак того, що вона заважає твоїй роботі.

Філіп. Зате я бачив. А незабаром побачив би й ти.

Макс. Що ж, я можу тільки повторити: роби, як знаєш. Але пам'ятай: треба бути добрим. Для нас, людей, яким заподіяно стільки зла, нема нічого важливішого за доброту — за всіх можливих обставин.

Філіп. А я, знаєш, теж дуже добрий. Я сама доброта. Просто жах, який я добрий!

Макс. Ні, я цього не знаю. Але хотів би, щоб ти був добрий.

Філіп. Почекай мене тут, гаразд?

Він виходить у коридор, стукає в двері номера 109, зразу ж відчиняє їх і заходить.