Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
Іван, зрадівши, що має того папірця, взявся за коробку і так почав крутити тим чортовим колесом, що в цеху знявся незвичний гриміт. Ще швидше по цехах рознісся гомін про Силу. Сюди почали зазирати інші робітники. А Іван робив своє: витягував наверх ящики, відчіпляв ті, що спустив згори, та вантажив на тачку. Старший по цеху набасурманився та крикнув:
— Марш по роботі!
Неохоче розходилися, оглядаючись на хлопця, що сам крутив колесом.
— То є, прошу, незвичайне! — захоплювалися одні.
— Молоде, як теля: даш йому волю, та й грається!
— Зараз перестане, не бійтеся!
Та Іван не зупинявся, не перепочивав.
Один за всіх
Через якийсь час і пан Прохазка дізнався про казкового робітника. Ще б пак! Надзирателі йому замінюють і очі, і вуха на заводі. Навіть забажав переконатися в Івановій силі. Ледь — ледь усміхнувся, коли побачив, як парубок сам вправно і легко крутить колесо, а його напарники лише підчіплюють і знімають ящики.
Підійшов ближче до Івана, поплескав по плечу:
— Неперевершено, мушу вам сказати!
І майже пошепки:
— Не затримуйтеся по роботі. Приходьте швидше.
… І ось тепер він сидить на веранді у кріслі, що гойдається, як колисанка.
— Ну, пане Сило, — Прохазка поправив пенсне, хоч воно й добре трималося на трохи згорбленому носі, — як настрій?
— Коли не б’ють та їсти дають, то незгірше.
— Правильно!
Прохазка був задоволений відповіддю. Він пригладив рукою теплий оксамитовий халат і присів за стіл. Зірко вп’явся очима в Івана. Роблено осміхнувся і проговорив:
— Ви маєте чудовий характер: спокійний, урівноважений, лагідний. Рідко трапляється, щоб у ваші роки парубок виглядав так доросло. О, прошу вас! — він простягнув папірець перед Іваном. — Свого слова я дотримав. Більше того — я для вас підготував сюрприз. Від завтрашнього дня ви, мушу вам сказати, будете мати на тиждень не двісті крон, а п’ятьсот! О!
— Як? — здивувався Іван.
— Дуже просто. Ви можете самі крутити?
— Можу.
— Я вам буду платити за двох з половиною робітників. Прикину ще дещо на одяг, стравування. Одним словом, ви можете мати, мушу вам сказати, половину тих грошей, що заробляєте тепер усі шестеро на колесі.
— А мої цімбори?
— Вони вам хто: батьки, свояки чи що? — одразу перейшов на інший тон Прохазка. — У них для того є власні голови, руки. Не турбуйтеся за них. Передусім людина повинна думати про себе. Гроші, мушу вам сказати, більше варті, аніж цілий вагон друзів. То є життєйський закон. Коли ти своєю пронирливістю візьмеш верх над усіма, то ти вже людина, вартніша за всіх інших. Кожна людина прагне до цього. Розбагатіти — то є прагнення кожної живої людини. То є сенс нашого життя. Як саме розбагатіти?.. П’ятсот крон на тиждень! Я думаю, же серед моїх найманців не знайдеться такого, перепрошую, дурня, котрий би відказався од такої суми. Ну, то як?
— А мої цімбори яку роботу будуть мати?
— Я їх звільню, мушу вам сказати…
«Тож ось який ти, пане Прохазко, чоловіколюбець! Айбо я тобі підтакати в сьому ділі не буду. Мене люди заплюють…». Усіх п’ятьох викинеш на вулицю? Де зароблять собі гроші? Що будуть їсти їхні жони, діти? Ге, ні, пане Прохазко! Так не бавимося!.. І на що брався за оте чортове колесо сам? Айбо їм хотів полегшити роботу… А воно он куди покрятало[58], корінець би ’му висох!..» — і відчув, як у нього охляли руки, а потім стали наливатися, і він розчепірив пальці на долонях.
— О, ви ще не рішилися? І чого вам боятися? З вашою силою і з лева можна мотузку скрутити! І я, мушу вам сказати, добре обдумав усе. Через місяць-два платню знову можна підняти. Все то в моїх силах!..
Іван потяжко підвівся, став, ніби перед вовком, котрий ось-ось має накинутися на нього. Стис зубами, від чого заворушилися жовна. Руки держав напоготові, ніби хотів ними взяти когось попід обі сили. Мовчки свердлив очима Прохазку.
— Ну, чого вагаєтеся? Боїтеся, же не покрутите?
— Не боюся, пане Прохазко! — прохрипів, наче простуджений.
— О, то є, мушу сказати, правильно! — насилу вишкірився Прохазка. — Ви контетні[59], і я також!
Сила ближче підступився до пана. Той почав задкувати. Іван вихопив папірець, покосував на Прохазку, айбо не насмілився читати, бо то би довгий час забрало від обох. Взяв папірецьз рук Прохазки, прочитав до останнього рядка, де значилося, на який строк укладений договір. Іван сердито спитав:
— Що тут написано?
Пан Прохазка подобрішав на обличчі, хитро посміхнувся краєчками очей: