Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
На серці чомусь ставало холоднішати. У сіряку тепліше.
— Як спалося, пане… З…. Зи…. Зиии?.. Як величати вас, мушу спитати? — і пан Прохазка прокляв у душі той осколок, що застряв у його головній черепині. То ще не так давно було. Недалеко, за Карпатами. І після того він став дещо забуватися. Та коли веде рахунки, — гей, тоді він ніколи не зіб’ється! На прізвищах збивається, то правда. Але цифру, мушу вам сказати, пам’ятає ясно. Хлопець знітився і не знав, що відповісти панові.
— Як ваше ймено[56], пане…
— Сила, — додав Іван.
— Мушу вас запитати, прошу вас, як вам спалося-відпочивалося, пане Сило?
— Добре, пане. Айбо у сіні ліпше, на мою душу!..
Пан Прохазка стримався, аби не нагрубити хлопцеві за таку відповідь. «Скільки вовку не догоджай — його тягне у лісовий край».
— О, то я знаю! То є, мушу вам сказати, аромат, повітря!..
— Я дуже красно вам дякую і за постіль, і за вечерю, і за все, що ви мені дали. Зароблю — все до грайцаря виплачу вам.
— То, мушу вам сказати, дріб’язок. Не будемо про те говорити, добре? А тепер, по сніданку, підете в місто, розвієтесь, і лише після того вас поведуть на мій завод, пане Си… Сило!
«Пан Сила»! Іванові ставало смішно. Який же він пан у чужому шатті? Чи не збиткується над ним пан Прохазка? Зиркнув на топанки, на випрасовані штани. Та правда, що пан! Най називають, як хочуть, аби лише роботу дали!
— Пане Прохазко, а кондрат коли складемо?
— О, для сього ми маємо часу більше, як треба!..
— Айбо мені дома наказували, аби-м і одного дня не йшов на роботу без того папіря. Бо кажуть, що пани фабриканти — добрі здирці. Та тому я й вам кажу…
Може, не зрозумів того слова пан Прохазка, та не буде перезвідовуватися чи перечити хлопцю:
— До неділі, пане Сило, мушу вам сказати, все оформимо. Не поспішайте. — підійшов ближче до Івана, високодумно блиснув скельцями і почав просторікати. — Не на тиждень, або й не на місяць приїхали до мене, сподіваюся. Полюбиться — залишайтеся й на віки-вічні! Мушу вам сказати, на мене ще ніхто не скаржився. Плачу без затримки кожного тижня. І, дай Боже, жеби всі так добре платили, як я.
Іван чомусь зітхнув.
— У місто я не піду, пане Прохазко. Пустіть мене на фабрику. — Подивився на свої долоні. — Руки будуть боліти без роботи…
— О, розумію вас, розумію, пане Сило! То мені любиться. Без роботи, мушу вам сказати, і коні здихають. — а до Вероніки: — Проведеш до заводу. Я туди подзвоню…
Прошкував за Веронікою мовчки. Вона не раз вирівнювала крок, та Іван не звертав на те увагу. Він позиркував на золоті пасма волосся, що гойдалося в дівчини на голові. А коли ненароком торкнувся її плеча, вона глянула на нього великими сірими очима, усміхнулася і, мугикаючи, подалася вперед. Слухав одноманітний дзенькіт її каблучків, ступав за нею розмашистими гірськими кроками і вже не міг стриматися, запитав:
— Ти родичка Прохазки?
— Ні, служниця. А ви? — зацікавлено зиркнула в його очі.
— А я з Підкарпатської.
— То далеко?
— Далеко, — сумно виповів Іван і відчув, ніби потісно йому у панській сорочці. — Далеко. Цілу ніч машина везла…
Вероніці байдуже, звідки він. Знає вона, що на заводі пана Прохазки є люди з усіх кінців Чехословаччини. Їй просто хотілося побалакати з новою людиною. Бо на кухні рідко чує чоловічий голос. Окрім, правда, свого пана. Ех, знає вона, як ото новачкові, бо й сама лише три роки тому переступила панський поріг. Тепер уже легше, звикла. Миє посуд, прибирає світлиці, бігає по крамницях…
— Наш пан добрі, — мовила і показала на високу браму, відлиту з чавуну. — Нех се пачі[57]!
Так, це завод пана Прохазки.
— Дякую, Вероніко!..
— Скоро повернетеся додому? — схиливши набік голівку, поспитала дівчина, зашарівшись аж по саме волосся.
— Не знаю, — лагідно відповів і чомусь подивився їй услід. Помітив її грайливий привабливий усміх, що сховався згодом за живоплотом. «Далеко їй до Терки…».
На невеликому Прохазковому заводі виготовлявся сільськогосподарський інвентар: залізні плуги, борони, граблі, аршови-яртівки, чекани і навіть маленькі городні мотики-копачки.
В основному цеху випускали деталі для цукрових заводів. За їхнє виробництво Прохазка взявся після того, як повернувся з Німеччини. Там він мав свого конкурента, який ось уже кілька років перестав випускати дрібний реманент. Свій завод поступово переобладнав-реконструював на тракторний. Нові машини швидко знаходили збут, і той ставав можновладним. Прохазка вирішив не поступатися німцю. Рік тому до нього прилучився акціонер-спільник, котрий дав свої чималі капітали на розширення заводу. Тепер уже Прохазка має можливість постачати цукроварні різними деталями. Це на перший початок. А в недалекому майбутньому, коли десь випливе на поверхню мудріший за Прохазку, на цьому самому місці має вирости великий завод, котрий виготовлятиме машини виключно для цукрових заводів. Це так планує собі власник. А поки що обходиться тим, що є.