Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Іван Сила на прізвисько «Кротон»
Іван Сила на прізвисько «Кротон» - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Іван Сила на прізвисько «Кротон»

Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:

Починається роман на тлі унікальних історичних декорацій — Закарпаття, де влада змінювалася п’ять разів протягом 35 років. А потім був майже весь світ, який побачив герой у своїх мандрах. Виняткові фізичні здібності Івана Сили (справжнє ім’я — Іван Фірцак), мабуть, продиктували долю, насичену і пригодами, і добрими друзями, і підступними ворогами; мав він і велике кохання, і справжнього Вчителя… Під цирковим іменем Кротон Іван Сила вразив своїми надзвичайними атлетичними здібностями глядачів 64 країн світу, подолав у двобоях найсильніших людей трьох континентів та був визнаний наймогутнішою людиною планети. Антон Копинець став другом та прижиттєвим біографом свого видатного земляка. Читачеві пропонується написана А. Копинцем повна версія роману про Івана Силу.
1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 114
Перейти на страницу:

Іван широко розплющив очі. Вже було, очевидячки, далеко за північ. Крізь темну завісу ночі за вікном у кімнату заглядала яскрава зірка, гейби послухалася разом з Іваном до Свадебової речі. Вона мерехтіла-тремтіла і, здавалося, так близько стояла, що Іван міг би до неї доторкнутися рукою.

Невже він ніколи не бачив такої яскравої зірки? Чи ото лише в Празі так гарно світяться вони?

Гей, ні, і та, над Терчиною хижкою, так красно світила. Він позирав на неї, поки в очах не з’явилося сотні, тисячі таких зірок. Якби знати, котра з них твоя, то вічно вартував би на неї…

Проби сили

Ранок покурював весняною бадьорою свіжістю і залишав над Прагою рідкі мережива туману. Сонце задивлялося на верхні поверхи найвищих будинків, золотило циферблат годинника на старезній готичній вежі, а на вулицю кидало довгий чорний холод.

«Господи, який се нечесний світ! Тепер куди подінуся? Та домів ганьба повертатися. Якби гроші заробив, тоді б я поїхав, засватав би Терку. Айбо, де той заробіток знайти? Скільки можна отак витерпіти? Тиждень, два, місяць? Не дай, Боже, аби я довго сидів на шиї сього доброго чоловіка. Своїх діточок не може удержати, а мене прийняв до себе. Хто я йому — брат чи сват? Смішний якийсь. Відстоює славу і честь своєї республіки. А чи захищає республіка його самого, Франту та Воржбіла? Кому вони потрібні? Викине їх Прохазка на вулицю, то хіба в гробі захисток знайдуть…».

Першими світанкову зорю в Празі зустрічають каліки: хромі, безрукі, з поперев’язуваними вилицями, вони поспішають до дрібних, незахідних корчмин, що чекають їх з одчиненими навстіж дверима. Інваліди сходяться сюди, аби погуторити про колишні свої бойові походи, звідки повернулися нещасними на все життя.

Про Першу світову нагадують ще гурти жінок та дітлахів, що стовбичать біля м’ясних, молочних та фруктово-овочевих крамничок і, здається, нема їм кінця-краю. У чергах жінки непристойно перегукуються, когось проклинають, забувши про міську стриманість. З корчмин, затьмарених перегаром та димом, ллється брудна лайка.

Іван поспішав на ту гірку, що височить над містом. Звідси, з висоти, найліпше оглядати околицю.

Вже сьомий день приходить сюди. Місто мережиться перед ним пишним візерунком-орнаментом. Вінчають Прагу золотоверхі бані. Скільки їх? Чи правду кажуть, що більше за сотню?.. Пробував рахувати та збився з лічби. Задивився на готичний конус, довкола якого обсілись, наче діти коло дідугана, малесенькі… «Нещасне місто. Може, й справді треба перебратися в Бельгію. Може там знайдеться якась робота? А коли й вуйко так бродить, як я?»

Вийняв з торбини півхлібини, відломив від неї окраєць та й почав їсти, задивляючись на дивовижну вежу. Отак, граючись, відкришував крихти, кидав у рот і не помітив, як у руці залишилася лише скоринка. «От що таке безробітник! Ба ци довго можна так терпіти? І де вже оту роботу шукати?…».

— Чоловіче добрий, най тобі дасть Бог здоров’я, многая літа і долгоденствіє на землі, поділися зо мною калачем, — почав хтось припитувати. Оглянувся. На саморобній колясці з трьома колесами від велосипеда сидів каліка: набряклий з обличчя, у пожмаканій крисані вицвілого лимонного кольору. Пухлими синіми руками тримався за кермо, на котрому приладнані коліщатка, що за допомогою ланцюжка приводили в рух усю інвалідську «карету».

— Чим можу, тим і поділюся, — сунув Іван руку в торбину. — Калачі їдять багачі, а я житняником обхожуся.

— З роботи йдеш? — не переставав зазнайбіда, пережовуючи черствий хліб.

— Без роботи я.

— Такому дужому богатиреві хоч де знайдеться діло. Аби руки цілі. На шию знайдеться ярмо, не журися!..

— Най кури журяться та пани, — мовив Іван. І сам не стямився, що перейшов на чеську мову. «Ще й нещасний дражнить. Кожний сміється з мене. Бо він дома, а я — зайда».

— Ти не тутешній, чую?

— З Підкарпатьської.

— Іди зо мною, хлопче. Я тебе поведу на таке місце, де кожну секунду потрібні такі плечі, як у тебе.

Інвалід мовчки поскрипував-котився перед Іваном. І лише, коли наблизився до широких вікон, почав оглядатися, абихлопець не відставав. Іван зупинився біля входу до крамниці. Іван відчинив половину масивних дверей. Бідолашник майстерно закрятав переднім колесом і опинився посеред крамниці. В ній торгували будівельними матеріалами. Почав щось перепитувати продавців. Раптом швидше запрацював руками, повернувся до Івана, збуджено вигукнув:

1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 114
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)