Іван Сила на прізвисько «Кротон»

Життя крутилося одноманітно, як і те колесо: завод — квартира, квартира — завод.

За цей час Іван уже перезнайомився із своїми напарниками. Ті чомусь ставали ще більше мовчазними, ніж у перші дні. Одного робітника перевели на легшу роботу у шліфувальний цех. На те місце заступив Іван. Може, гніваються на нього за це? Може, не треба було погоджуватися? Не він, так інший пішов би до корби. Тут не вибирають по знайомству, бо це не до весільного столу запрошують. Тут треба робити. А може, то сам пан Прохазка додумався полегшити долю отого робітника? Казала ж Вероніка, що він добрий…

На ящиках, посеред сірого, закіптявілого цеху, сиділи четверо. Погода надворі стояла хмура, як і обличчя у робітників. Ось на крайчику ящика вмостився Франтішек Недбал — сухоребрий, із запалими грудьми і великими очима. Задрімав, певно. Довгі, охлялі руки, обплетені жилами, звисли до землі. Здавалося, що ось ті покручені пальці закацубнули навіки і лише наосліп можуть схопитися за корбу. Франта, як називали Франтішека побратими, одубеніло поворухнувся, підняв праву руку до рота, звідки за якусь мить заклубочив дим. Раптом щось засвистіло, захрипіло, забубніло. То Франта кашляв так. В той час робітники мовчали, тяжко думали і гірко слухали ту хворобливу музику, до якої звикли, але котра дратувала серце кожного з них. Франта кашляв, здавалося, без передишки, корчився в колесо. Потому піднімав обважнілу голову, витирав рукавом сльози, що їх видавив кашлем, обпирався лівою рукою на ящик і, наче з вантажем, поволі одривався від нього. Гейби намацуючи ногами пішачок, добрів до колеса, став на своє місце. Почали крутити. Колесо зробило кілька обертів, і Франта знову закашлявся, полетів від корби вбік, захитався, затрясся. Ось-ось гепне собою на колесо чи на цементну підлогу. Напарники кинулися до нього, стримали на руках. Забули навіть, що ящик не піднявся нагору.