Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
Ящик знову опустився вниз, повний відшліфованими деталями. Його віднесли до тачки, з якої забрали чорнові деталі. Новий ящик причепили до крюків, перемоцували і почали крутити колесом. Спочатку воно не підкорялося. Робітники натужувалися, покректували, і воно, ніби побоялося їхніх тяжких рук, закрутилося все швидше й швидше, аби не слухати оте важке дихання, що згодом перемішалося з грюкотом різноманітних зубчатих коліщаток. Колесо крутилося. Напружені троси тягли важкі ящики то вгору, то вниз. І весь отой тягар давив на робітників: вони клячали перед ним, кланялися йому, як великому богу, від котрого залежало їхнє життя.
Життя крутилося одноманітно, як і те колесо: завод — квартира, квартира — завод.
За цей час Іван уже перезнайомився із своїми напарниками. Ті чомусь ставали ще більше мовчазними, ніж у перші дні. Одного робітника перевели на легшу роботу у шліфувальний цех. На те місце заступив Іван. Може, гніваються на нього за це? Може, не треба було погоджуватися? Не він, так інший пішов би до корби. Тут не вибирають по знайомству, бо це не до весільного столу запрошують. Тут треба робити. А може, то сам пан Прохазка додумався полегшити долю отого робітника? Казала ж Вероніка, що він добрий…
На ящиках, посеред сірого, закіптявілого цеху, сиділи четверо. Погода надворі стояла хмура, як і обличчя у робітників. Ось на крайчику ящика вмостився Франтішек Недбал — сухоребрий, із запалими грудьми і великими очима. Задрімав, певно. Довгі, охлялі руки, обплетені жилами, звисли до землі. Здавалося, що ось ті покручені пальці закацубнули навіки і лише наосліп можуть схопитися за корбу. Франта, як називали Франтішека побратими, одубеніло поворухнувся, підняв праву руку до рота, звідки за якусь мить заклубочив дим. Раптом щось засвистіло, захрипіло, забубніло. То Франта кашляв так. В той час робітники мовчали, тяжко думали і гірко слухали ту хворобливу музику, до якої звикли, але котра дратувала серце кожного з них. Франта кашляв, здавалося, без передишки, корчився в колесо. Потому піднімав обважнілу голову, витирав рукавом сльози, що їх видавив кашлем, обпирався лівою рукою на ящик і, наче з вантажем, поволі одривався від нього. Гейби намацуючи ногами пішачок, добрів до колеса, став на своє місце. Почали крутити. Колесо зробило кілька обертів, і Франта знову закашлявся, полетів від корби вбік, захитався, затрясся. Ось-ось гепне собою на колесо чи на цементну підлогу. Напарники кинулися до нього, стримали на руках. Забули навіть, що ящик не піднявся нагору.
Іван не випускав з рук корбу. Крутив колесо сам. І лише коли відтягнув ящик до тачки, на поміч підоспів Свадеба.
— Не тягай сам. Надорвешся. І Франта колись був міцний чоловік… Доки крутиш колесом, доти й ти крутишся на сьому світі. Перестанеш — можеш латати собі торбину та збиратися в жебри. А коли й на те не здатний, тоді маєш один рятунок: мотуз або Влтава, Влтава або мотуз…
Невже звідси один вихід? Невже правду каже Свадеба? Невже оце чортове колесо доконає і його, Івана? Може, й справді треба менше тиснути на ту корбу? Та він зовсім не відчуває її. Навіть не спотів ще жодного разу. В голові, правда, якось шумно після роботи. Так то, може, від гудіння цеху?
— Ян Сіла! Ян Сіла! — гукав від вхідних дверей старший цеховий майстер-надзирач.
Ось він облокотився на підвіконня, певно важко йому тримати набрезглий від пива живіт і велику голову, котра безсило, як диня, хилилася до плеча.
— Ян Сіла?
— Ні, прошу пана старшого, Іван. Іван Сила.
— Яке то має значення: Ян, Іван або Янош! — гидливо скривився той і очима показав на папір, що білівся на запорошеному підвіконні. — Від сьогодні ти слуга пана нашого Прохазки, холопе! Підписуй ось тут! — байдуже велів, тицьнувши пухлим пальцем на лінійку в правому куточку листка.
Сила лише косо глянув на нього. Пан є пан. Нічого з сим сперечатися. Взяв олівець і вивів на тому папірцеві свої чотири букви. Що було написано там — то лише пан Прохазка знав. Аби договір. «Добрий ото чоловік пан Прохазка, корінець би ’му висох!.. — міркував Іван, відходячи од майстра з папірцем у руках. — Айбо чому Свадеба проти нього? Та й цімбори мотуза ’му віншують. Може, ото не Прохазка винен, а отсі, старші, що весь час крутяться по цехах?».
Тим часом Франту винесли на двір, аби подихав свіжим вологим повітрям.