Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Іван Сила на прізвисько «Кротон»
Іван Сила на прізвисько «Кротон» - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Іван Сила на прізвисько «Кротон»

Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:

Починається роман на тлі унікальних історичних декорацій — Закарпаття, де влада змінювалася п’ять разів протягом 35 років. А потім був майже весь світ, який побачив герой у своїх мандрах. Виняткові фізичні здібності Івана Сили (справжнє ім’я — Іван Фірцак), мабуть, продиктували долю, насичену і пригодами, і добрими друзями, і підступними ворогами; мав він і велике кохання, і справжнього Вчителя… Під цирковим іменем Кротон Іван Сила вразив своїми надзвичайними атлетичними здібностями глядачів 64 країн світу, подолав у двобоях найсильніших людей трьох континентів та був визнаний наймогутнішою людиною планети. Антон Копинець став другом та прижиттєвим біографом свого видатного земляка. Читачеві пропонується написана А. Копинцем повна версія роману про Івана Силу.
1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32 ... 114
Перейти на страницу:

Хвилинна стрілка завершила своє коло на римській цифрі «ХІІ». На площі стає тісно. Зупинилися тут і ті, хто вже десятки років спостерігає це видовище…

Відчиняється віконце над циферблатом. Годинник відраховує вісім ударів. Здається, кожен удар — це історія, пройдена чехами за ці віки. Тому звуки курантів якісь глухуваті, зі старечою хриплуватістю. А в середині, за віконцем ратуші, сумирно виходять на арену апостоли. Митець зобразив їх простими трудівниками. Одному навіть дав сокиру лісоруба. По боках циферблата триває мовчазний діалог Багатія й Смерті. Багатій трясе капшуком: мовляв, бери золото, тільки залишай на землі, аби ще хоч трохи поґаздував та людської крові поссав. Смерть не піддається на підкуп. Перед нею всі рівні. Раптом закукурікав півень. Віконце відчиняється. Годинник змовкає. Люди розходяться… Колумб лише готувався до відкриття Америки, а професор математики Карлового університету Гануша із Руже придумав устрій цього годинника… «Життя, як і годинник, крутиться на одному місці. Навколо однієї точки. Не накрутять ’го — перестає в ньому битися серце…».

«Ба ци повісти Янові про бесіду з Прохазкою? Ба що він скаже на те? — та раптом повіяло іншою думкою: — Піду домів. Може, за два-три тижні доплещу. Айбо що буде нянько казати, як прийду голіруч? А Терка? Та повість, же я лінивець та й готово…».

— А то Христос у вас такий? — показав на велику статую.

— Не Христос, Іване, а Ян Гус. Пам’ятник Яну Гусу…

— Хто він — цар? — взяла цікавість хлопця.

— Цар великої правди. І за це його спалили на вогні…

— На вогні? — спинився Сила.

— Так, так, друже, на вогні. А великий був чоловік!.. Учений мудрий…

Дійшли до Карлового моста. Іван уже переходив через нього. Та чомусь не помітив, що під мостом є невеликий острівець, відокремлений від берега Влтави вузькою протокою. Будинки по обидва боки річки піднімаються прямо з води, а до хвиль лащаться килими плюща, галузки плакучих верб. Над водою нависло колесо старого дерев’яного млина. «Як дома, — подумав. — Красно, айбо дома ліпше. Якби лише роботи було… а млин такий, як у Цібеленькового Петра. Добре ото мати млин. Не з фіґлів кажуть люди, що мельник спить, а лотоками йому хліб біжить, хоч по мірці та мішок насипається…».

Коли завертали у вузенький провулок, Іван ще раз глипнув на той почорнілий млин, котрий нагадав йому про домівство. А воно віддалялося, як і той млин.

Ветхі будинки стиснули з обох боків вуличку і здавалося, ніби йдеш по сирій ущелині. Над головою, на різьблених кронштейнах, погойдуються різьблені гасові ліхтарі. Вони блимають на обрамлені візерунками вікна. З тих вікон ніхто не визирає. Люди, натомлені за день, легенько повечеряли та й полягали спати, бо дорого обходиться світло.

— Робітнича колонія, — вимовив Ян, коли наближалися до його будинку. — На нашому будинку золотий ключ. А на другому — три схрещені стріли, скрипки, а далі — лев, ведмідь, страус… Оті емблеми замінювали колись нумерацію будинків. Давно то було, друже мій… Так, так, давно…

«Звідки той Ян так багато знає? Ліпше, правда, багато знати, аніж багато мати. Млинові в роботі допомагає вода, а чоловікові в житті — знання. Хочеш багато знати — не ганьбися знаючого запитати. Так кажуть мудрі люди. Та які я маю знати мудрощі, коли чотири зими ходив у школу? Можу биті букви упізнати, знаю молитися… А далі — що? Треба, майже, вчитися. Знання в голову прибереш — ніколи ніде не пропадеш…».

У Свадебовому помешканні повно квітів: мальви, хризантеми, а в кутку олеандр цвіте. Лапатим листям тягнеться до сонця філодендрон. На табуретках, на стільцях, навіть на поличках — білі серветки і квіти. Стіл накритий вишиваною скатеркою. А ось і господиня — худорлява жінка з лагідними очима. Очевидячки, поралася на кухні, бо під хустиною коси зав’язані у тугий вузол, а в руках тримає рушник. Дружина Яна — Ганічка — виглядала молодо, хоч і двох діток народила та виколисала.

— Прошу, прошу, — співуче мовила Ганічка, показуючи вільною рукою на стілець. — Почувайте себе, прошу, як дома. — і поспішила знову на кухню, бо звідти щось шкварчало на неї.

Познімали піджаки, помилися. Присіли за круглим столиком.

— Ти досі працював уже десь?

— Лише дома…

1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32 ... 114
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)