Сто пригод Барвінка та Ромашки

— О царице, бий по пиці, — Тільки сміхом не карай! За великим океаном Став я дійсно справжнім паном, Для роботи мав мужву. Заробляв на Каві гроші, — Сотні сот у дні хороші! Мислив, так і доживу... Та з появою Барвінка Почалась нова сторінка У моїм записнику. Після повного розгрому Ми втекли з аеродрому На швидкому літаку. Цар Бамбук позбувсь корони, Я — майна і охорони. Полетіли ми з царем... Чи колись рабам віддячим? Летимо удвох і плачем, А куди — не розберем! Але раптом... Що це? Звідки? Гучно вдарили зенітки. Лихо, лишенько моє! Вийшло так, що ми летіли Не туди, куди хотіли. Зрозумів я, де ми є! Бачу, б’ють не для салюту, — Ухопив я парашута. Тягне й цар: — Віддай мені! — Я кричу:— Прощайте, царю! Побувати ще раз марю На дідівській стороні! У Бамбука — очі рогом. Я крутнувсь і в люк прожогом. В люте ревище вітрів. А літак з царем Бамбуком З журним клекотом і гуком, Наче свічечка, згорів? І хитало і гойдало, Приземлився вельми вдало На якомусь пустирі. Вартові, немов шакали... Я — в кущі. Не розшукали У колючім чагарі. Замість того щоб радіти, Я не знав, де ноги діти. Превеликий тіпав страх. З горя листя їв торішнє, І ховався, бо нелишнє. По байраках та ярах. Не втрачав надій, одначе. Якось бачу. Коник скаче. Не повірилось очам: Затряслась моя сивинка. Коли я пізнав Барвінка, — Мчав на Конику з дівчам. Стежечками потайними Я побіг слідом за ними. Наглядав за сурмачем. Та зненацька — вража сило! — Аж завив, бджола вкусила На городі, під кущем. Цар гукнув: — Признайсь, куркулик Що в мішку тримаєш? — Вулик, Повний лютої бджоли!