Сто пригод Барвінка та Ромашки

Зашумів у Кончі Дуб. Журавлі курличуть журно: — Не сурмить весняна сурма, Де ж Барвінок-миролюб? Неспокійно в кожній нірці, У долині і на гірці. Даль набрякла від тепла. Але де сховать гніздечко? І далеко й недалечко Мало справжнього зела. Брость наповнена, відмінна. Ладна вибухнуть, як міна. За наказом сурмача. Лиш одвічні темні сили В Мухоморії засіли, Теж не граються в квача! Коник Дзвоник жваво скаче. — Наближаємось неначе! Вже Чапаївка ось-ось! — Кінь ще більш посилив скачку. Друзі вірного конячку Підбадьорюють: — Кось-кось! Враз над вушком задзвеніло: — Ой Барвінку, чорне діло! Зупинись, це я. Бджола! Порятуйте наші душі! — Стали миттю і, мов груші. Сипонули із сідла. — Рій в полоні в Мухомора! Славний рій загине скоро Без повітря і води! Я прорвалася одненька. Заболіла з горя ненька, Хто ж нас виручить з біди? Рій вночі украв Тхоряка, Всім відомий куркуляка, Той, що втік на чужину. В Мухомора він — фельдмаршал. Вчить бур’ян ходити маршем І ненавидить весну. — Бджілко! Де він, той Тхоряка? Розвертайсь, моя коняко! — Хлопчик смикнув за вузду. — Рій — звільню. Тхора — за чуба! І тоді обнімем Дуба І заграєм на дуду! — Стій-но! — мовило дівчатко. — Поміркуємо спочатку. Глянь, що робиться навкруг. У бджілок — негайна справа. Але ж ми... не маєм права Гальмувать весняний рух! Заревли тривожно звірі; — Де весна у повній мірі? Загули Дніпро й Десна. Закричала в лузі птиця; — Не годиться, не годиться Половинчаста весна! Мовив хлопчик: — Заковика Для простого чоловіка! Що робити сурмачу? На бджілок чекає згуба... Ти, Ромашко, линь до Дуба, Я — на поміч їм лечу! Уклонися Дубу низько І скажи, що був я близько. Він повинен зрозуміть. Що Барвіночок не мусів У біді лишити друзів. Хай без мене засурмить! Ось мій кінь. Сідай, Ромасю. Не пручайсь, бо віддубасю. Транспорт я собі знайду. Бджілко! Линь поперед мене. Прощавай, дівча шалене! Я побіг! Хау ду ю ду! Коник Дзвоник звивсь до неба. А дівча йому: — Не треба! Ти, Дзвіночку, зараз — мій! В мене теж рука козацька, Є мета і вдача хвацька. Не пручайсь, лети, як змій! Лине коник далі й далі, Добре тисне на педалі. Рух Ромашці до лиця! —Молодчина, Коник Дзвоник! Ти мов справжній чемпіоник, Скоро дам тобі сінця! І Вербичка, і Осика Шепотять: — Рости велика! — Віти випростав Кленок. Від небаченої скачки Ніби грім з-під ніг конячки. Спинка мокра, мов линок. Ось пішла дорога вгору Повз берізку білокору. Раптом там, де поворот. Мов шлагбаум — дровеняка. А на ній стоїть... Тхоряка, З ним — поганок вісім рот. Всі з ножами і щитами. Мов гладкі гіпопотами. Люті вогники в очах. Тхір у маршальськім мундирі. Аксельбанти срібно-сірі Віддулися на плечах. — Стій, Ромашко, і ні з місця, Бо рубатиму, як листя! — Закричав пихатий Тхір. — Ви обоє — в нас на нитці. Твій герой — у Лиса в клітці У одній з найглибших нір! А Ромашка: — Геть з дороги. Бузувіри клишоногі! Тхоре, тут тобі й кінець! Знай, перевертню Тхоріні, Що тебе на батьківщині Відлупцює й горобець! Вмить фельдмаршала обсіла Горобців силенна-сила. То нічого, що малі, — Бойові, дзвінкоголосі. Били крильцями по носі І кусали, мов джмелі. У кущі загнали звіра. Тхір вищить: — Не рвіть мундира! — А вони — з усіх боків. Коник — шасть через колоду. Посміялися і — ходу! Тільки цокання підків...