Сто пригод Барвінка та Ромашки

Запитав малий Бджолиху: — Де ж це всі трудівники? Бджілка мовила: — В цю пору Лине рій, мов куля, вгору. Бо занидівся в зимі. Поцвіли бджолині крильця, У півсні набрякли тільця, — Розумієте самі! Почала Бджолина Мати Рій до хмари піднімати Млявим трутням на біду. Женихи летять за нею, — Щоб назватися ріднею, — Доганяють молоду. Але сердиться царівна, Жодень трутень їй нерівня І по силі, й по красі. Відстають ліниві трутні, Посміхаються на кутні, — Без весілля гинуть всі. В нас цариця — трудівниця, Не якась тобі левиця, — В неї тисячі малят. Матка славно порядкує, В нас ніхто не байдикує, У сімействі добрий лад. Раптом зала мов розквітла, Затремтіло срібне світло. Зала гучно загула. Стрепенувся вулик-хатка... — Ось, Барвінку, наша Матка! Тихо мовила Бджола. З-під біленької хустинки Чорні очі-намистинки. Повний стан, легка хода. І усміхнена, і владна, І рішуча, і принадна, Тільки трошечки руда. Сновигають охоронці. Ніби щучки в ополонці. Мають труту на жалі. Підійшла царівна близько, Уклонивсь Барвінок низько: — Слава Матері-Бджолі! Посміхнулась молодиця, Теж вклонилась як годиться. Лапку гордо подала. — Бач, вернулися аж звідки! Погуляйте трошки, дітки, Маю деякі діла! У світлиці сотні бджілок Обліпили весь причілок. Злі, як оси. Що таке? У весняну ясну пору Ще немає медозбору, А неробство їм бридке. — Праця є! — сказала Матка. — Закурилась наша хатка. Мов цигани в ній жили. Зверху мед, а що насподі? Стане праці і в господі Для робочої бджоли. Що тут сталося з бджолою! Хто з ганчір’ям, хто з мітлою Мчать, аж вигнулись хребти. Мов пустили молотарку, — Заходились кожну шпарку Мити, длубати, шкребти. Після зустрічі такої Матка зве в свої покої: — Відпочинете з путі! — Каже, сяючи, Ромашка: — Слабачок — одна комашка. Але ж сила у гурті! Матка всілась не на троні. На дубовому ослоні. Мед торішній дістає. — Пригощайтеся, гречаний! Наблукалися, прочани? Чи снаги вам ще стає? Хлопчик гордо звів голівку: — Змалку я люблю мандрівку І кручусь, як вороток! — Їсть Ромашечка потрошку, А Барвінок повну ложку Направляє у роток. Так набив собі животик. Що болючий навіть дотик. Піт проймає сурмача. — Я за медом скучив, друзі! Де ще є такий в окрузі? Сам біжить до калача! — Стачить! — дівчинка сказала. — Бо їдців тут повна зала. А коли ще свіжий мед! Час, Барвіночку, сурмити! Вже потрібні бджолам квіти. Відпочили і — вперед! А Бджола: — Весною й літом Ми також потрібні квітам. Між стеблинок та гілок Добуваєм насолоду І для зав’язі, для плоду Переносимо пилок. Не запліднять квітку бджоли. Не розвинеться ніколи Покоління молоде. Навіть велетень Гарбузик Відімре таким, як гудзик. Жовтим цвітом опаде. І не буде ні городу. Ані ягідного плоду. Ані яблук, ні гречок. Ні квасолі, ані вишні. Бджоли в діда теж не лишні! Начувайся, козачок! Ви й не знаєте, можливо. Що й медок — могутнє диво. Дар ланів, нектар садів.