Сто пригод Барвінка та Ромашки

За горбами, за ярами. Біля струганої брами Витягає Лис ключа. — Ого-го! Живеш в палаці! Заробив у чесній праці? — Маю спадок від дідів. Мій прапрадід Лис Микита Був тварина тямовита, Чим хотів — заволодів! Прямо скажем, не безгрішний. Був він дядько вельми втішний. Син простого селюка... Волелюбну мав натуру. Від душі його скульптуру Шашіль виточив з пенька. Прадід Лис виднівсь при вході, Генерал тобі та й годі, — Люлька, хвостик догори... Коли б їв він моркву й ряску, — Не про нього склали б казку. Постать, що не говори! Прив’язав коня Барвінок, З двору глянув на будинок. На цяцьковані стовпи. Дах червоний, з черепиці. В Лиса усмішка на пиці: — Що? Сподобалось? Купи! Закричав Барвінок: — Годі! Я — Барвінок! Я — в поході! Не люблю приватних нір. Коли так, не дійдем згоди! — Прошу, прошу до господи. Жарти, хлопчику, повір... Ось і затишна світлиця, Господиня гостролиця Усміхається гостям. Лис узяв під ручку Лиску, Прихорошену до блиску: — Це дружки мої, затям! Повели в кімнату дальню. Стало ясно, що в їдальню. Пахло перцем і борщем. Не кормушка, не корито — Стіл по-царському накрито, Не такий, як під кущем! В мисках квашена капуста. Бараболя в шкварках тлуста. Паляниця негливка. Ще й вареників макітра. Поряд з рибою — півлітра Жигулівського пивка. В нафарбованої Лиски Голосок немов з колиски: — Готувала все сама! — А Ромашка:— Бачу, Лиско! Але Конча, ой, неблизько! Засідать — часу нема! Руки змили — їсти сіли. Частували їх щосили: — Їжте, пийте досхочу! — То, здавалось, дружби вияв. Хлопчик мовив:— Як я мріяв Про тарілочку борщу! Лис, відкривши пива пляшку. Скоса глянув на Ромашку, Влив Барвінкові й собі. — Повні щирої надії. Проковтнем за спільні дії У великій боротьбі! — Зупинися, хміль — отрута. Що кладе на ноги пута! — Це Ромашин голосок. Та малий зробив ковточок, — Діл хитнувся, як місточок, І посунувсь, мов пісок. Наш Барвінок — хлопець крепкий. Хоч позбувсь одної клепки — Не змінився на виду: — Що за шум? Яка рахуба? Скоро будем біля Дуба! Засурмлю — хау ду ю ду! Лис: — Хильнімо ж до останку! — Та Ромашка з пивом склянку Геть пожбурила, в вікно. — Бити посуд — хлопська звичка! — Просюсюкала Лисичка. Лис підвівся:— Но-но-но! — Те, що сталося допіру. Залікує люлька миру! На, побільшає думок... — Взяв Барвінок в Лиса люльку, А Ромашці—тицьнув дульку— І ковтнув страшний димок! Замакітрилось в голівці, Опинився на долівці Легковажний козачок. Лисовин підскочив: — Лиско! Ремінцем в’яжи дівчисько! Поламай хутчій дрючок! Та дівча схопило списа. Штриконуло в писок Лиса І стрибнуло у вікно. Коник їй підставив спинку І поніс, немов лушпинку. Як у справжньому кіно. Вгору кинуло й Барвінка, Та не гнулися колінка. Ухопився за стільця, Але стіл підставив ніжку. Так поцупили, мов мишку. Нерозумного курця. Лисовин сердитий в Лиску З холодцем пожбурив миску. — Де Ромашка? — Ген, в ліску! —