Сто пригод Барвінка та Ромашки

Ледь вигулькує травичка. Розтуляє ніжні вічка Брость зелена. Стогне бір. Біля Ради Лісової Зупиняються герої. Що за гомін? Що за збір? Тут і Голуб і Голубка, Горобців крикливих купка. Сойки, Одуди, Ракші. Гомоніли, шаленіли, І свистіли, і дзвеніли, І кричали від душі. Всі гукнули; — Гей, Барвінку! Забарися на хвилинку. Суперечку розсуди. Соловей подав заяву. Ніби він лиш має право Звеселять ліси й сади. Він — маестро, всі ми згодні. Та співається сьогодні І Вороні, і Граку. Бач, нехитра наша пісня У природі ніби й лишня. Бо йому — не до смаку! Гордо пирхнув соловейко: — Вгомонись, гучна сімейко! Нині знає і Слимак, Що в батьків зросли вимоги. Вимагають педагоги Розвивати добрий смак! Хай співає, хто співає, А не той, хто завиває. Вухо рашпілем дере. Сором слухати; У Сойки І не співи, і не зойки. Не нове і не старе! Аж підскочила Ромашка; — Схаменися, люба пташко! Пиха — щастя не дає... Та кому воно здалося — По лісах одноголосся, — Хоч би навіть і твоє!? Без Зозулі смуток в лісі. Горобець співає в стрісі, Ластів’ята край села. А малій Очеретянці, Що кує промінчик вранці. Вищу премію б дала! Соловейка Солов’їха Почала картати стиха. Бідолаха навіть змовк... — Помилки гуртом поборем! Це він, птаство, десь за морем Нахапавсь таких думок. Чоловік сорочин — Сорок Прокричав разів із сорок: — За р-роботу, піснярі! Біля Ради Лісової Паклі й пір’ячка сувої І на житло ордери. По кущах — Сорокопуди, Горобці гніздяться всюди. Шпак і Одуд — у дуплі.