Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
— Не це мене цікавить, — урвав священика Маріо. — Це я можу прочитати в будь-якій богословській праці. Як ви гадаєте, чи може душа перебувати серед нас? На цьому світі? Що ви про це думаєте? Отак самі, з власного досвіду?
— Я думаю не інакше, ніж цього вчить свята церква. Що ж до деталей… Скажімо, пекельний вогонь. Я гадаю — не обов'язково його слід розуміти буквально. Правда, церква вчить, що вогонь пекла й чистилища цілком реальний, хоч, може, і не такий, як земний. Відверто кажучи, мої погляди дещо різняться від поглядів багатьох тлумачів. Хай у цьому є крапля єресі, але я трактую той вогонь символічно. Не обов'язково як символ фізичних страждань. Адже душа позбавлена тіла! Дія вогню має енергетичний характер, і в цьому мусить бути посередником тіло. Я гадаю — вогонь тут слід розуміти духовно, скоріше як джерело моральних страждань. Це саме стосується й райського щастя…
— Ну певно ж, що цей пекельний вогонь… коли його розуміти буквально… нісенітниця. А взагалі я в потойбічні суди, пекла, раї й чистилища не вірю. І не треба розказувати мені байок.
Альберді раптом сахнувся. Мені здалося, що ось-ось на хлопця посиплеться злива слів. Проте він мовчав. Очевидно, внутрішня напруга дедалі дужче гнітила Маріо, бо він заговорив перший.
— Я… Я… даруйте мені… — почав він невпевнено. — Я не хотів вас образити. Я тільки хотів сказати, що… — він безпорадно замовк.
— Я не гніваюсь, — сказав священик по хвилі так тихо, що я ледве розчув його слова. — На що я маю гніватись? Ти не віруєш? Багато людей не вірують. Тільки я гадав… — він ураз споважнів. — То в чім же річ? Що ти хочеш од мене почути? Ти питав про мої погляди? Я тобі відповів.
— Ні, ви мені не відповіли! — зненацька заперечив Маріо. — Я мав на увазі не рай і пекло, а те, чи може ота субстанція, звільнена від тіла, ота безсмертна душа, чи може вона, на вашу думку, підтримувати дальший контакт із світом, у якому жила? Чи вона цілком відрізана від нього?
Альберді сів у крісло.
— Дивно, що ти ставиш такі запитання, — почав він строго, — коли не віриш в існування безсмертної душі, у вічне блаженство спасенних і в муки грішників…
— Цього я не казав. Я просто нічого не знаю. Я мав на увазі тільки потойбічне життя! А якщо йдеться про пекло, чистилище, рай… то пробачте мені, все це здається страшенно наївним. Так, немовби я повинен вірити в чортів з рогами, в янголів з крильми, у відьом, русалок, привидів… Та й ви, здається, в них не вірите?
Знову на мить запанувало мовчання.
— Ну, — відповів Альберді, мовби вагаючись. — Звичайно, я не вірю в існування русалок, відьом… Але ти все переплутав. Ти не розумієш суті проблеми. Ти кажеш — уявлення про рай, пекло, чортів і янголів наївне. Це тільки тому, що ти сам сприймаєш їх наївно. Так, як прості смертні. Наївні твої уявлення, а не самі поняття. Для мене в них криється незмірно глибокий зміст.
— Ну, але… Альберді махнув рукою.
— Облишмо поки що це питання. Хоч і марно розмірковувати про посмертні долі душ, не розуміючи суті, надприродного сенсу справ господніх, та хай і так! Спробую тобі пояснити, що я про це думаю, не дратуючи твоїх скептичних вух наївними поняттями, розумахо ти мій. Не знаю, чи це мені вдасться, але спробую. Та чому це тебе так цікавить? Невже ти не цілком певний, що безтілесна душа — всього-на-всього химерія, вигадана церквою, ба навіть усіма релігіями світу? Так, мій любий. Всі релігії в той чи інший спосіб говорять про душу. То, може, в цьому таки є дещиця істини? У цих, як ти '«їх називаєш, байках?..
— Тепер уже ви плутаєте, — обурився Маріо. — Я зовсім не казав, що все це байки.
— Отже, в цьому щось є! — зрадів священик.
Маріо стишив голос.
— Я маю підстави…
— Маєш підстави? Звичайно, звичайно. Але ж є? — повторив Альберді.
— Може… — почав Маріо й замовк.
Цієї миті хтось постукав у двері.
Маріо стояв за священиком у пучку світла, що падало від лампи, і я бачив, як він злякано дивиться на двері.