Поріг безсмертя

— Не розумію, — в голосі священика звучав подив. — Ти маєш на увазі той випадок, коли топчуть пам'ять померлого? Паплюжать його, чи як?

— Не зовсім… Але щось схоже на те. Що з цього приводу каже релігія?

— Звичайно… такий вчинок — гріх. І бог за це справедливо карає.

— Ну гаразд. Уявімо собі, що когось навіть спіткає кара за життя. Що заподіяна кривда обернеться проти тих, хто її вчинив. А коли вони не можуть цієї кривди поправити? Або навіть не хочуть?

— Я не дуже тебе розумію. Адже якщо їх спіткала кара — це і є справедливість божа. А якщо вони не хочуть зрозуміти застереження — тим гірше для них. Бог дав їм можливість, а вони не скористалися з неї. Тим більший їхній гріх, і коли не за життя, то після смерті їх спіткає кара.

— Після смерті… після смерті… — Маріо нервово заходив по кімнаті. — А звідкіля ви знаєте, чи є що-небудь після смерті? Чи є там якась справедливість?

— Вірю! Я вірю святому письму, вірю Христосу, вірю також власному розумові… І не вірю, що дух — тільки витвір матерії, електричний струм, який надходить з мозку, і хімічні зміни його речовин. Не знаю, чи ти правильно мене розумієш? Та невже ти не відчуваєш сам, що ти існуєш і що це існування аж ніяк не зв'язане ні з твоєю рукою, ні з ногою, ні з серцем чи головою, а є взагалі! Це існування — над тілом! У ньому і поза ним! І оце «щось» має загинути, піти в небуття, коли вмре моє тіло? Ні! Це безглуздя!

— Ну, а роботи, автомати, обчислювальні машини?

— Подумай, дитино: що таке оці штучні розуми? Лише імітація мозку! Вчені самі так кажуть! Найвидатніші матеріалісти! Тож чи маємо ми якісь підстави твердити, що машини мислять? Що вони роблять те саме, що й люди? Іграшкове цуценя теж ходить, але хіба це означає, що воно живе? Це всього-на-всього машини, складніші за ті, про які напевно ніхто не зважився сказати, що вони живуть і мислять. Це абсурд! — розпалювався він дедалі дужче. — Тільки люди, звірі, рослини наділені життям. Так! Наділені! І наділив їх творець! Не випадково це слово вживають навіть кібернетики. Людина ж — найгеніальніший витвір творця! її чутлива й мисляча душа, її розум і незалежна воля наділені надприродною, що осягає вершини абстракції, здатністю спілкування з богом, наділені свідомістю свого існування! Здатністю вирізняти те, що відповідає його волі, від того, що суперечить їй. А хіба дар сумління — це не божий дар? Чи може, приміром, штучний мозок мати сумління? Таких прикладів я міг би тобі навести сотні. Я думав над цим роками. І відповідь єдина: душа — це не те саме, що тіло. Вона зв'язана з тілом, але може існувати й незалежно. Душа наділена найціннішою частиною того, що є в її творця, — вона безсмертна!

— То виходить, душа живе після смерті? Що ж, власне, з нею діється? Де вона перебуває?

— Ти питаєш про загробне життя?

— Атож.

— Людська душа — це духовна субстанція. Вона не складається ні з яких частин, вона неділима. Однак душа — неповна субстанція. Тільки вкупі з тілом душа — це сама людина. Матеріальні чинники можуть діяти на душу через тіло, передусім через мозок. Проте ця залежність викликана лише умовами, існування яких, до речі, не є причиною існування душі. Ось тому в момент смерті душа покидає тіло. Тіло розкладається, але душа, як матеріальна субстанція, не гине. Після смерті вона постає перед судом божим, який вирішить її довічну долю. Зі смертю кінчаються земні діяння. Справедливий не може грішити, несправедливий — спокутувати своїх гріхів. Отже, душу чекає рай або пекло. Вирок оголошується і виконується негайно, бо чимало душ, які прагнуть потрапити в рай, за невеликі провини спершу відбувають муки в чистилищі.