Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки
- Автор: Васильченко В’ячеслав
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ПВД «Твердиня»
- ISBN: 978-617-517- І25-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки». Краткое содержание книги:
З’явився стурбований офіціант.
— Я заплачу, — гаркнув Ведмедеря, показуючи терте життям портмоне, — порахуєте за все разом.
Заспокоєний офіціант сховався знову.
Лисиця сидів ошелешений. Такого не очікував. Новина трагічна, але так на неї реагувати… Чи не театр це одного актора?
— Як таке могло статися? — вишкірився лісник.
— Не знаю, — відповів Богдан. — Слідство триває. З часом в усьому розберуться. Та й Ольга — дружина впливової людини. Не рядова. Працювати мусять по-дорослому. Хоча справа й непроста.
— Ні, — крізь зуби витиснув Ведмедеря, — не можу цього зрозуміти. Як це — вовк? І де? На Київщині. Там тих вовків — кіт наплакав. Це у нас їх трохи є. І то схожого не траплялося. Вовк тепер не той. Сам людину боїться. Та вже страшніша за нього… І тут таке.
— Нічого не вдієш, — утомлено мовив Лисиця. — Кому як написано. Трагедія не дивиться, чоловік перед нею чи жінка, молоде чи старе. Вона просто відбувається.
— А що вона робила у лісі вночі? — вичавлено поцікавився Ведмедеря.
— Якби ж я знав відповідь хоч на одне питання… — похитав головою Богдан. — На жаль, усе — суцільна таємниця. І правду з’ясувати ще належить…
— Виходить, я був майже поряд, але… — сказав лісник, продовжуючи кривитись. — То ось до чого той сон?
— Який сон? — стрепенувся Лисиця.
— Сон мені із тиждень тому наснився. Зараз до ладу й не згадаю, про що. Страшний якийсь… Хоча ні. Снилось, що в мене лебедині крила і що я літаю. А потім… їх відітнули. Прокинувся переляканий. Довго не міг заснути. Спочатку думав, до чого він, а потім якось стерся з пам’яті. Тепер ось згадав. І все стало зрозуміло…
— А слідчий вас ще не турбував?
Лісника пересмикнуло. Він укотре подивився на поранену руку, а потім відповів:
— А чому він мусив мене турбувати? При чому тут я?
— Та ні. Наче не при чому. Просто так запитав. Наша газета проводить своє розслідування. От і поцікавився. До речі, а де ви були в ніч убивства?
Ведмедерю пересмикнуло ще раз.
— А це ж коли?
— З третього на четверте.
— Спав.
— Де?
— На квартирі. До гуртожитку поселятися не захотів. Не для мене це. Ще зі студентських років не люблю. Ледве тоді відмучився в Харкові. Гамір. Людей — одне на одному. А я спокій люблю. Як у лісі.
— І ніхто, як я розумію, те, що ви спали на квартирі, підтвердити не зможе?
— Звісно, ніхто. Я ж сам там живу. Квартира однокімнатна. Для мене одного якраз те, що треба.
— Адресу сказати можете?
— Та без проблем. Записуйте: Віктора Забіли, сім, квартира дванадцять.
Лисиця старанно записав і продовжив розпитувати:
— А останнім часом ви з Ольгою не бачилися? Не спілкувалися? Зараз це можна легко робити на будь-якій відстані: пошта звичайна й електронна, телефон, скайп…
— Ні. Я ж вам уже казав. Бачив якось у Калинівці. Років зо два тому. А після того — ні.
— Гаразд, — підвівся Богдан, — спасибі за чай і торт. А ви обов’язково зверніться до лікаря. З цим краще не жартувати.
— Дякую… Мені б до лісу. Я там — як вовк. Знайшов би зілля цілющого…
Лисиця з радістю залишив кафе й рушив до любої Асікс. Вона вже скучила. Як і він. Взаємність.
У машині дістав диктофон і почав записувати:
«Ведмедеря справляє суперечливе враження. З одного боку, хоче здаватися простим, веселим, життєрадісним. З іншого, — видно, що на серці щось лежить незрушним тягарем. Плюс реакція… Надто картинна. Артистична. Хоча… Глибини душі людської — несходимі. Там, як і у Всесвіті, ще стільки непізнаного… На ніч убивства алібі в нього немає. Значить, без проблем міг опинитися в лісі з Ольгою. Та й убивством колись їй погрожував. Але найголовніше те, що він збрехав. Дарина говорила про листа, надісланого Ользі Ведмедерею через неї. А щойно в розмові про нього не згадав і сказав, що ніяких контактів не було… Непростий цей хлопець. Ой непростий».
«Словом „вовк“ („vik“) чехи евфемістично називають чорта. Поляки вірять, що вовком стає диявол. Вовка співвідносять зі злим духом у македонському фольклорі. В українській культурній традиції чорт може перекидатися на білого хорта. Вовк — це чортів кінь, на якому їздить кума чорта — відьма, що може перетворюватися на „білу сучку“. Згідно з повір'ями південних слов'ян, вовк перебуває у зв'язках із вампірами та упирями (нечистими істотами). Їхні назви промовисті: вьлколак, вьрколак (болг.), вукодлак (серб. і хорв.), volkodlak (словенські). У східних і західних слов'ян цих нечистих співвідносять із вовками-перевертнями (укр. вовкулак(а), білор. ваукалак(а), рос. волколак(а), пол. wilkołak, чес., словац. vlkodlak, в. — луж. wjelkoraz).