Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки
- Автор: Васильченко В’ячеслав
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ПВД «Твердиня»
- ISBN: 978-617-517- І25-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки». Краткое содержание книги:
— Думаю, все відбулося правильно, — повів далі лісник. — Невідомо, чим би закінчилося наше спільне життя. Раз вона змогла мене зрадити… Хай краще так… А ліс замінив мені все. Там я й радію, і сумую, і плачу, буває. Але про те ніхто не знає. Те все моє. І радість, і сльози… І я від того щасливий. А Оля… Бачив якось одного разу. Ну, це коли вона вже панею стала. Приїжджала на великій машині з вовками. Я пройшов, не зупиняючись… Це була вже зовсім чужа людина. Навіть з іншим прізвищем. Так що Оля Вовчанська, моя Олюня, давно померла. І живе тільки на тих кількох фотографіях, що лежать у моєму альбомі. І в листах, написаних до армії. Отака love story… Без хепіенду.
Тремтячими руками Ведмедеря допив залишки коньяку.
— Ви мені вибачте… Сповідатися тут заходився… Не знаю, чому. Якось прорвало. Стільки збиралося. Але все не було перед ким. Знаєте, за роки підмило греблю, а тоді більша хвиля — і вона не витримала. А, до речі, чому ви про Ольгу запитували? Вона щось накоїла? Чи в скандалі помічена? Це для нинішніх багатіїв уже стає, як кажуть, «модною фішкою». Не просто ж так ви мене розшукали? Не для того, щоб чаю попити в цьому заштатному кафе?
— Це точно, — підтвердив Богдан, — не для того. З нею справді трапилася не дуже приємна історія.
Лісник напружився й зосередився. Наче хижак перед стрибком. На підстережену жертву. Лисиця відчув незатишність. Навіть незахищеність. Шкрябливеньке відчуття.
— Точніше — дуже неприємна.
Напруженість зросла. Богдан намагався підвести до трагічної новини плавно. Бачив, що говорити відразу — небезпечно. З багатьох поглядів.
— Її вбито.
— Я так і знав, — видихнув Андрій.
— Що ви «так і знали»? — відразу вхопився за почуте. Але Ведмедеря не відповів. Опустив голову на стіл, підмостивши руки, й пролежав так кілька хвилин. Лисиця мовчки спостерігав, поволі смакуючи чай.
— Це точно? — запитав, підвівшись за кілька хвилин. Очі повнились слізьми. Здавалося, до моменту, коли майнуть донизу, лишалося два-три моргання.
— Точно, — це вбивче слово Лисиця намагався вимовити якомога м'якіше. Та виявилося нелегко.
— Як це сталося? — голос лісника хрипів. В іншій ситуації Богдан міг би його й не впізнати.
— Кілька днів тому знайшли в лісі під Києвом. Уночі її загриз вовк.
Ведмедеря несамовито загарчав. Збоку могло здатися, що двоє дорослих чоловіків бавляться в дитячу гру: один називає тварин, а інший наслідує їх «голос». Але це не гра. Усе серйозно. Навіть дуже.
Розгніваний лісник хотів ударити по столу, але влучив у фужер. Пролунали хрускіт і нове гарчання. Але вже через біль фізичний: розбитим склом поранило руку. З ребра долоні зацебеніла кров. Лисиця дав хустинку.