Детективи в Артеку або команда скарбошукачів
- Автор: Бачинский Андрей
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Детективи в Артеку або команда скарбошукачів». Краткое содержание книги:
Хто переможе в одвічному двобої зла і добра – підступність і ненависть, чи щирість і дружба?..
– Це й без твоїх пояснень зрозуміло, – озвався Сергій. – Який вихід пропонуєш?
– Клин клином вибивають. Щоб не звихнутися остаточно протягом останніх чотирьох днів, я пропоную ще одну захоплюючу пригоду.
Оленка здивовано поглянула на Антона й перепитала:
– Я правильно тебе зрозуміла? Ти хочеш, щоб я знову опинилася в заручницях, а ви мене визволяли, ризикуючи жит-
тям?
– Ну чому ти відразу погане згадуєш? Згадай краще оте щемливе відчуття очікування чуда перед кожною експедицією.
– Де ж ми візьмемо те чудо? Знову до Лільчиної мами телефонувати й духа спи-
тати?
– О ні, він нам уже нарадив, – замахав руками Сашко, та раптом зупинився, наче згадав щось важливе. – Є ідея, – майже прошепотів він. – Пушкінський грот.
– А що з ним не так? – не зрозумів Сергій.
– Пам’ятаєте розповідь директора музею про масонів?
– Я пам’ятаю, що він обіцяв пускати нас у музей, коли ми тільки забажаємо, а слова не дотримав, – буркнув Сергій.
– Ну він же не винен, що в таборі є режим, а тобі хочеться в музеї днювати й ночувати. Ти й так уже тричі там побував. Ще жоден артеківець не мав такої честі.
– А мені ще хочеться.
– Ну то підеш ще раз, перед від’їздом, – відрубав Сашко. – Так от, директор музею стверджував, що у картині може бути зашифроване таємне послання. Оскільки у дев’ятнадцятому столітті масонів переслідували, їм доводилося переховувати свої багатства. Крим є ідеальним місцем. Жодні переслідувачі не здогадалися б шукати тут. Тому масони могли заховати у гроті скарби свого ордену. А щоб якось зафіксувати місце сховку, попросили художника, який, імовірно, теж був своїм, написати картину з таємною вказівкою.
– А звідки ми знаємо, що вони там свій общак заховали, а не щось інше? – засумнівався Сергій.
– Наприклад що?
– Ну, хоч би й документи якісь. Масонський орден – це організація, правда ж? А будь-яка організація завжди має купу різних документів, й у разі переслідувань насамперед ховає чи знищує саме їх. Я точно знаю – в одному шпигунському фільмі ба-
чив.
– По-перше, у гроті, де постійні вітри й морська солона вода, ніхто документи б не ховав, бо тут їм за рік – хана. А по-друге, якби їх хотіли знищити, то не везли б світ за очі, спалили б удома, в Італії. Кажу вам – у сховку золото й коштовності.
– Слухай, Сашко, а ти голова! – вигукнув захоплено Антон, плескаючи друга по плечах. – Це ж як двічі два. І як я міг забути ту розповідь?
Сашко густо зашарівся, як і завжди, коли його хтось хвалив. Він почав схвильовано викладати свій план дослідження Пушкінського, чи то пак, уже масонського, грота. Договорити йому завадила вожата Ольга Михайлівна, яка помітила дітей із-за автобуса.
– Ось ви де поховалися. Час у табір повертатися, а вашої четвірки ніде не видно. Я вже вас давyо шукаю. Думала, знов у якусь пригоду встрягли.
Знала б Ольга Михайлівна, наскільки пророчими цього разу були її слова…
Розділ 2
У гроті
Після полуденного сну команда зібралася біля стенда з фотографіями Пушкінського грота. Діти ретельно вдивлялися у фото різних років і в картину італійського художника, намагаючись знайти хоч якісь підказки про місцезнаходження скарбу. Але оскільки у гроті навіть у найсонячніший день напівтемрява, розпізнати щось на фотографіях було складно. Нарешті вдалося вибрати і зняти зі стенда більш-менш якісне сучасне фото та репродукцію картини «Грот у Гурзуфі». У хлопчачій кімнаті юні дослідники ще довго чаклували над знімками, прикладали їх один до одного і до віконного скла, щоб сумістити зображення, малювали обриси уявного другого входу тощо. Врешті, після довгих суперечок і сумнівів, вони зрозуміли, що досліджувати грот найкраще на місці. Зволікати ніхто не хотів, тому одностайно вирішили ввечері вирушати. Погодилися на тому, що зникати з табору, як і минулого разу, найкраще під час дискотеки.
Уперше за останні десять днів знову відчули піднесення і в такому збуджено-тривожному стані бадьоро вирушили на вечерю…
Потрапити до Пушкінського грота можна було лише з води, з моря. Мандрівники сподівалися, що заволодіють одним із рятувальних човнів, пришвартованих біля причалу в комплексі «Прибережний», і допливуть на ньому. Проте ще здалеку помітили, що з цього нічого не вийде. Біля причалу сиділи на розкладних кріселках троє чоловіків і жваво розмовляли. Може, то були охоронці, а може працівники технічного комплексу, які до пізньої години затрималися на роботі. У будь-якому разі про човен довелося забути.
На щастя, усі четверо були непоганими плавцями. Навіть Сашко, який у морі купався лише раз у житті, рідний Південний Буг перевеслував уздовж і впоперек. Отже, команда дружно оминула причал, звично ховаючись у хащах, і продовжила свій шлях.