Таємниче полум'я цариці Лоани
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-03-5984-0
- Переводчик: Юлия Викторовна Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємниче полум'я цариці Лоани». Краткое содержание книги:
Іноді журнали ностальгічно згадували стиль «ліберті», що лише недавно минув, досліджували те, що було в моді ще зовсім недавно, і те, що мало стати криком моди незабаром. Гадаю, легка патина минувшини надавала більшої шляхетності новинкам з цих журналів для майбутніх Єв.
Але мене більше полонили Єви далеких часів, від їхніх образів моє серце летіло навскач. І ніякого таємничого полум’я. Звичайнісінька тобі тахікардії! від ностальгії за теперішнім.
Я побачив профіль жінки з золотавими косами, ледь уловимий аромат янголятка, що зійшло з небес. Подумки я продекламував:
На бога, я, ймовірно, бачив цей образ тисячу разів, у дитинстві, юності, молодості, може, навіть на порозі зрілості, і він викарбувався у моєму серці. Отже, я знав Сибіллу невимовно давно, а кілька місяців тому я лишень упізнав її. Але те пізнання розбудило в мені з новою силою не лише ніжність — воно стискає мені серце. Можливо, я так само почувався і тоді, коли ми з Сибіллою зустрілися вперше: я відразу поставився до неї як до предмета своєї любові, бо для мене таким предметом уже був ось цей образ. Пізніше, після свого пробудження, я приписав нашим стосункам те, чого жадав, коли ще ходив у коротких штанцях. Отже, між нами з Сибіллою не було нічого, нас поєднував лише цей образ?
А що як, окрім обличчя з цієї картинки, ніщо й ніколи не поєднувало мене з усіма жінками мого життя? Що як я лише гнався за обличчям, яке побачив колись у дідовому кабінеті? Раптом дослідження мого минулого почали набувати зовсім іншого сенсу. Це вже була не просто спроба пригадати події, що передували від’їзду із Солари, хоч про це теж треба знати, аби зрозуміти мотиви своїх учинків у подальшому, полишивши Солару. Та чи все справді саме так? Я подумки казав собі, що не слід усе перебільшувати, врешті, ти побачив образ жінки, з якою зустрівся лише вчора. Може, він нагадав тобі Сибіллу лише тому, що ця жінка теж тендітна білявка, а комусь іншому спаде на гадку, не знаю, Ґрета Гарбо чи сусідка за стіною? Може, ти, як у тому анекдоті (мені розповів його Джанні, коли почув про лікарняні тести), поведений на одному, і «теє» бачиться тобі у кожній чорнильній плямці, що тицяє під носа лікар?
Врешті, ти приїхав сюди задля того, щоб згадати діда, а в тебе тільки й думки про Сибіллу.
Я відклав журнали — роздивлюся їх потім. Мою увагу тут-таки привернув найновіший «Словник Мелці» 1905 року видання — 4260 ілюстрацій, 78 систематичних таблиць, 1050 портретів, 12 хромолітографій, видавництво «Антоніо Валларді», Мілан. Та щойно я розгорнув пожовклі сторінки, списані дрібним шрифтом (восьмим кеглем) з маленькими картинками на початку кожної статті, я відразу по пам’яті знайшов те, що шукав: тортури. Ось вони — тортури. І справді, то була цілісінька сторінка найрізноманітніших страт: зварення в олії, розп’яття, саджання задом на подушку, вщерть повну гострих залізних голок, підпечення ступнів на вогнищі, печення на грилі, закопування живцем у землю, розпечені щипці, страта на вогні, луплення шкіри живцем, копчення на вертелі над вогнем, розпилювання надвоє (жалюгідна пародія на циркове розпилювання, лишень кати бідолаху клали в ящик і величезною зубчастою пилкою дійсно розпилювали на два шматки м’яса), четвертування (те ж саме, тільки машина для четвертування, якою керували за допомогою важеля, роздирала нещасного не впоперек, а поздовж), роздирання на шмаття — покараного прив’язували до кобилячого хвоста, затискання ноги у лещата, і найнеймовірніше і найдивовижніше — саджання на палю: тоді я ще гадки не мав про ліс посаджених на палю палаючих тіл, у світлі яких полюбляв вечеряти граф Дракула. І ще багато інших страт, усього тридцять, одна вражала більше за іншу.
Страти... Проглянувши ті тортури і заплющивши очі, я міг напам’ять назвати всі підряд: тихий жах і прихований захват, що я відчував, належали мені тодішньому, а не мені теперішньому, чужому самому собі.
То скільки ж часу я провів, розглядаючи ці сторінки? Але виявилося, що навіть інші статті з картинками, подекуди кольоровими (я знаходив їх навіть не послуговуючись алфавітним покажчиком, немов ішов за пам’яттю власних пальців), були мені знайомими. Гриби, м’ясисті, а серед них найгарніші ті, що найотруйніші: мухомор золотий з поцяткованою білим червоною шляпкою, багровий пластинчастий гриб із жовтим смердючим м’ясом, білий гриб-зонтик, сатанинський гриб, отруйний гриб-боровик, м’ясиста сироїжка з капловухими краями, ніби товсті губи розпливлися в гримасі, а слідом — закам’янілі вимерлі створіння, як-от мегатерій, мастодонт, моа. Перелік музичних інструментів — сальпінґа, авлос, цитра, кіфара, сіринґа, оліфант, рамзинґа, буцина, лютня, еолова арфа, а поруч — соломонова. Прапори найнеймовірніших країн: Китай та Кохінхін, Малабар, Конго, Табор, Маратха, Нова Гранада, Сахара, Самоа, Сандвічеві острови, Волощина та Молдавія, разом з найрізноманітнішими засобами пересування: омнібус, фаетон, фіакр, ландо, двомісна карета, кеб, двоколка, диліжанс, етруська колісниця, шарабан, кабріолет, паланкін, квадриґа, башта на слоні, віз, ноші, сани, ґринджоли, конка. Вітрильники... Та я все не міг допетрати, з яких же пригодницьких романів я вивчив стільки термінів грози морських просторів: бригантина, марсель, бізань, крюйсель, бушприт, рея, швартови, фал, грот-марсель фок, крюйс-брамсель, клівер, фок-стеньга-стаксель, шкот, грот-мачта, брам-стеньга, кокпіт, румпель, фегалс, кнехт, берлина, шпангоут, надводний борт, такелаж, гафель-гік, йти в бейдевінд, йти в кільватер, сто чортів у душу боцмана, грім та дияволи, Браття Корсари, підняти брам-стеньгу, свистати всіх нагору, дати бортовий залп, травити фал, брати риф, брати на абордаж, п’ятнадцять чоловік на скриню мерця і ще пляшка рому. На інших ілюстраціях — древня зброя: булава, палиця, сокира, тесак, ятаган, кортик, палаш, алебарда, коліщатна аркебуза, бомбарда, таран, катапульта, єдиноріг та мортира. Далі — граматика геральдики: щити, шолом, батіг, корона, тримачі для щитів, девіз, пояс, стовп, перев’язь, коса перев’язь, хрест, стропило, облямівка, гербові фігури, бази, емалі чи метали, стяги з чотирма, трьома полями, з широкими смугами, стрічками, пересмугами...
Це була перша енциклопедія в моєму житті, і я, ймовірно, не випускав її з рук. Краєчки сторінок були потерті, текст покреслений, час від часу в очі впадали коментарі, зроблені на полях дитячою рукою. Здебільшого то були пояснення до незрозумілих термінів. Я затер її до дірок, перечитував знов і знов, мнучи сторінки, багато з яких уже геть повипадали.
То ось які в мене підвалини освіти! Маю надію, що не тільки, пробурмотів я, читаючи далі. До слова, наступні сторінки були найбільш покреслені:
Платон. Відом. грецьк. філос., найвідоміший філософ давнини. Учень Сократа, чию доктрину описав у своїх «Діалогах». Збирав рідкісну колекцію старожитностей. 429—347 до н. е.
Бодлер. Паризьк. поет, екстравагантний, дивакуватий, дещо штучний.
Гаразд, значить, для освіти згодяться і хисткі підвалини. Дорісши до розумової зрілості, я прочитав усього Платона. Власне, ніхто й ніколи не засвідчив мені, що Платон дійсно зібрав виняткову колекцію старожитностей. Проте якщо це дійсно правда? Що коли ця колекція була найбільшим його захопленням, а все інше він робив лише задля того, щоб заробити на скибку хліба і, власне, на це ж таки збирання. А тортури, врешті, вони й справді колись мали місце, хоч я сумніваюся, що наразі в школах їм приділяють увагу. А дарма. Треба ж бо знати, з якого тіста ми з вами, Каїнове плем’я, виліплені. Отже, я виріс, гадаючи, що все людство мерзенно злостиве, і з цим нічого не вдієш, і що життя — це книга, кожна сторінка якої сповнена лементом і люттю? Чи не тому Паола казала, що я лише знизував плечима, коли повідомляли про смерть мільйонів дітей у Африці? І саме завдячуючи «Найновішому Мелці» я почав з такою невірою ставитися до людської раси.
141
Вірш «Коханій» французької поетеси Рене Вів’єн (1877—1909).