Таємниче полум'я цариці Лоани

Наступного дня до мене на гостину прийшов Мату. Я саме обідав, тож хитрун враз заскочив мені на коліна, здобувши собі таким чином сирну скоринку. Вижлуктивши вже звичну на цей час пляшку вина, я поплентався тинятися деінде, аж ось на очі мені втрапили дві великі шафи. Вони стояли просто проти слухового вікна і хитались, як бідацька хижка, але якимось дивовижним чином їх утримували два клинці, завдяки яким шафи стояли більш-менш прямовисно. Щоб відчинити першу з них, мені довелось трохи попріти, позаяк я в будь-яку мить міг гепнутися голічерева, але щойно дверцята відчинилися, до моїх ніг градом посипалися книжки. Я був не в змозі спинити ту навалу. Книжки налітали на мене, немов зграя сов, кажанів, сипух, що віками були там ув’язнені, як джини у пляшці, і лишень чекали на якогось легкодуха, що подарує їм довгоочікувану свободу — і ось тепер стривай, на рятунок не чекай!

До моїх ніг падала цілісінька бібліотека (а що ще було у шафі, я намагався вловити сам, поки не впало). Ймовірно, я віднайшов сховок усього дідового непотребу з його крамнички у місті, котрої дядько з тіткою давно здихалися.

Я не міг навіть уявити, що спромігся б передивитися їх усі, але мене вже ошелешило те різноманіття, що вмить пронеслося перед моїми очима. Книжки були написані найрізноманітнішими мовами, належали до різних епох, а деякі назви не запалювали в мені не те що полум’я, ба навіть іскри, оскільки я вже знав про них, як-от купа старих російських романів. Хіба що, швидесенько пробігши очима кілька з них, я враз зауважив, якою кострубатою італійською вони були перекладені. Вочевидь, як випливало з титулки з подвійним прізвищем, перекладала їх добродійка не з російської, а з французької, бо прізвища героїв мали закінчення «іпе», як-от Myskine чи Rogozyne.

Багато з цих книжок, щойно я торкався їхніх сторінок, розсипалися на порох, немов папір, на якому вони були надруковані, пролежавши стільки десятиліть у непроглядній темряві, не витримував сонячного світла. Власне, ці книжки не витримували людського дотику, наче багато років пролежали, очікуючи на час, коли розсиплються на порох, а тому поля і куточки сторінок ніби навмисне подрібнилися на тонесенькі пластиночки.

Мені в око відразу ж упав примірник лондонівського «Мартіна їдена», тож я почав гортати сторінки, шукаючи останню фразу, немов мої пальці самі вже знали, що знайдуть там. У зеніті слави Мартін Ідей заподіює собі смерть, викинувшись з ілюмінатора трансатлантичного корабля просто у Тихий океан, і, відчуваючи, як вода поволі наповнює його легені, Мартін ніби у зблиску світла пізнав щось, можливо, сенс життя. «Але в ту мить, коли він це пізнав, він перестав пізнавати»[147].

Невже людині й справді потрібне останнє одкровення, якщо вже наступної миті вона занурюється у темноту? Це відкриття кинуло тінь на все те, що я наразі роблю. Може, мені варто спинитись, адже доля вже благословила мене забуттям. Однак початок покладено, і спинитися я вже не в змозі.

Цілісінький день я почитував уривки з різних книжок. З часом я почав усвідомлювати, що знання про великі літературні шедеври, які я вважав здобутком своєї загальнопублічної, зрілої пам’яті, насправді прийшло до мене з дитячих книжечок на кшталт «Золоті сходинки». Я впізнав вірші зі збірки «Кошик» Анджіоло Сільвіо Новаро: «Про що сповіщає дощик травневий, що тупотить лапками гусячими на череп’яних дахах і сухій городній соломі?» або «Весна, танцюючи, приходить до твоїх воріт, що вона несе в дарунок, ну ж бо відгадай — із метеликів віночки і з берізочок дзвіночки, краще не чекай...»

Чи знав тоді я, що таке солома чи берізки? Але за мить мій погляд упав на обкладинки серії з Фантомасом — «Лондонський повішений», «Червоний джміль», «Конопляна краватка», гонитви паризькими катакомбами, дівчата, що підіймаються з могил, четвертовані трупи, відрубані голови, і ось він особисто — князь злочинного світу, у чорному трико, незнищенний і невмирущий, що тривожить диявольським сміхом нічний Париж, його підземелля.

Це була серія про «Фантомаса», а осьдечки і серія «Рокамболь» — ще один геній злочинності. Я розгорнув «Лондонські таємниці» і прочитав таке: