Острів Каміно

Ларрі завірив Мерсер, що вона така ж красуня, але тепер уже «зовсім доросла жінка». Сам він майже не змінився, хіба лиш трохи додалося сивини й зморшок, а шкіра його ще трохи стверділа й потемніла від довгого перебування на сонці. Ларрі був низенький та жилавий і носив, здається, того самого солом’яного бриля, який вона пам’ятала з дитинства. Він мав якесь темне минуле — Мерсер не могла зараз пригадати подробиць — і втік до Флориди звідкись далеко з півночі країни, чи, може, з Канади. Він підробляв садівником і домашнім майстром, і вони з Тессою постійно сперечалися щодо того, як слід доглядати за квітами.

— Тобі вже давно слід було приїхати,— сказав Ларрі.

— Так, напевно,— погодилася Мерсер.— Будеш пиво?

— Ні. Кинув пити кілька років тому: дружина змусила.

— То знайди собі іншу!

— Уже пробував.

Наскільки Мерсер пам’ятала, він кілька разів був одружений і, якщо вірити Тессі, не пропускав жодної спідниці. Вона підійшла до крісла-гойдалки й запропонувала:

— Сідай, побалакаймо.

— Ну давай.

Його кросівки були забруднені зеленню, а до щиколоток прилипли шматочки зрізаної трави.

— Води я випив би.

Мерсер усміхнулася й принесла йому з кухні склянку води, а собі— пляшку пива, яку одразу ж відкрила, а тоді запитала:

— То що в тебе нового?

— Та все як і раніше. А ти чим займалася?

— Викладала й писала.

— Я читав твою книжку. Мені сподобалося. Часто дивився на твою фотографію на обкладинці й казав собі: «О, та я ж її знаю. Ми вже багато років знайомі». Тесса дуже тобою пишалася б.

— Авжеж. А про що зараз пліткують на острові?

Він засміявся:

— Не була тут бозна-скільки, а як з’явилася, то зразу подавай їй плітки!

— А як там Бенкрофти?— поцікавилася Мерсер, киваючи через плече в напрямку, де був будинок сусідів.

— Старий помер два роки тому від раку. Дружина його ще тримається, але її запроторили в будинок престарілих. Їхні діти продали будинок. Новим власникам я не сподобався — а вони мені.

Мерсер пам’ятала, що Ларрі був вельми норовливий і гострий на язик.

— А Гендерсони?— спитала вона, згадавши сусідів, що жили через дорогу.

— Померли.

— Після смерті Тесси ми з пані Гендерсон кілька років листувалися, але потім перестали. А тут мало що змінилося.

— Острів не міняється. Де-не-де з’явилися нові будинки. Усі пляжні ділянки забудовані, а біля готелю «Ріц» тепер шикарні багатоквартирники. Туризм процвітає, і, як на мене, це добре. Джейн каже, що ти на кілька місяців приїхала.

— Принаймні так я планую. Далі буде видно. Я зараз тимчасово без роботи й маю завершити книгу.

— Ти завжди любила книжки, чи не так? Пам’ятаю, як вони лежали стосами по всьому будинку, навіть коли ти була маленькою.

— Тесса мене двічі на тиждень водила в бібліотеку. У п’ятому класі нам у школі влаштували змагання, хто за літні канікули прочитає найбільше книг. Я прочитала дев’яносто вісім і виграла приз. Друге місце посів Майкл Квон із п’ятдесятьма трьома. А взагалі-то я хотіла дійти до сотні.

— Тесса завжди казала, що ти маєш надто велику снагу до змагань. Шашки, шахи, «Монополія» — скрізь тобі неодмінно треба було перемогти.

— Так, так. Зараз це здається смішним.

Ларрі відпив води, витер губи рукавом сорочки і, дивлячись на океан, промовив:

— Знаєш, мені дуже не вистачає цієї старенької приятельки. Ми постійно сперечалися щодо квітників і добрив... Але заради друзів вона була готова на все.

Мерсер мовчки кивнула. Після довгої паузи він сказав:

— Вибач, що порушив цю тему. Я знаю, що про це й досі боляче згадувати.

— Можна дещо в тебе спитати, Ларрі? Я ніколи ні з ким не розмовляла про те, що трапилося з Тессою. Згодом, задовго після похорону, я читала статті в газетах і таке інше, але, може, є щось таке, чого я не знаю? Як трапилося те нещастя?

— Ніхто не знає,— Ларрі кивнув у бік океану. — Вони з Портером були кілометрів за п’ять-шість від берега — мабуть, у межах видимості,— і зненацька здійнявся шторм. Таке буває влітку ближче до вечора, але того разу справді була страшенна негода.

— А ти в цей час де був?

— Удома, щось там порався. Небо раптово почорніло, і здійнявся шалений вітер. Дощ був косий і лив як з відра. Багато дерев вирвало з корінням. Вирубило світло. Казали, що Портер подав сигнал лиха, але, вочевидь, було запізно.

— Я була на тій яхті з десяток разів, проте взагалі не надто полюбляла ходити під вітрилом. Я в цьому занятті не бачила нічого, крім спеки й нудьги.

— Портер був досвідченим моряком і, сама знаєш, обожнював Тессу. Але нічого романтичного: зрештою, він був на двадцять років молодший за неї.