Острів Каміно

XI

Галерея «Дамбартон» знаходилася в Джорджтауні, за квартал від Вісконсин-авеню. Це було невелике приміщення на першому поверсі старого будинку з червоної цегли, який вочевидь час було перефарбувати і, можливо, замінити дах. Хоча всього за квартал звідси вирував людський потік, у цій галереї з практично голими стінами зазвичай було безлюдно. Вона спеціалізувалася на модерному мінімалістському мистецтві, яке явно було не надто популярним, принаймні в Джорджтауні. Утім, це не дуже хвилювало її власника — 52-річного Джоела Рібікоффа, що двічі відсидів за торгівлю краденими цінностями.

Його художня галерея на першому поверсі була прикриттям, яке мало впевнити будь-кого, хто вирішив би за ним поспостерігати,— а після двох термінів і восьми років за ґратами Джоел не сумнівався, що хтось завжди спостерігає,— у тому, що він взявся за розум і був тепер лиш одним із злиденних власників галерей у Вашингтоні. Він грав у цю гру, час від часу влаштовував презентації, підтримував знайомства з кількома художниками й буквально парою-трійкою клієнтів, а також без особливого старання періодично оновлював веб-сайт галереї.

Він жив на третьому поверсі того ж будинку, а на другому мав офіс, де провадив свій справжній бізнес — посередництво в продажі крадених картин, гравюр, фотографій, книг, рукописів, мап, скульптур і навіть підроблених листів, нібито написаних видатними померлими людьми. Ані два вироки, ані жахи тюремного життя не могли змусити Джоела жити за законом. Для нього життя в злочинному світі було на порядок привабливішим і прибутковішим, ніж доглядання за маленькою галереєю й рекламування мистецтва, яке майже нікого не цікавить. Джоел любив той викид адреналіну, який відчував, коли виводив крадіїв на їхніх майбутніх жертв або на посередників і коли розробляв задля здійснення чергової угоди багатоходову схему з кількома учасниками, щоб украдене ніде не світилося, а гроші було переведено через офшорні рахунки. Він рідко купував украдене сам, вважаючи за краще виступати в ролі досвідченого посередника, який не бруднить собі руки.

ФБР навідалося до нього за місяць після крадіжки рукописів Фіцджеральда в Принстоні. Джоел, звісно, нічого не знав. Ще за місяць вони прийшли знову, але він так само нічого не знав. Зате потому дізнався він чимало. Боячись, що ФБР його прослуховує, Джоел зник із Вашингтона й засів у глибоке підпілля. Використовуючи передплачені одноразові мобільні телефони, він зв’язався з крадієм і зустрівся з ним у мотелі на міжштатній автомагістралі неподалік від Абердіна, штат Меріленд. Злодій представився як Денні, а спільника його звали Рукер. Обидва — явно бувалі хлопці. На дешевому ліжку двомісного номера за сімдесят дев’ять доларів на добу Джоел поглянув на п’ять рукописів Фіцджеральда, які коштували більше, ніж будь-хто з них трьох міг уявити.

Джоел ясно бачив, що Денні, який, поза сумнівом, був ватажком банди (чи того, що від неї лишилося), відчайдушно прагнув збути награбоване й утекти з країни.

— Хочу за них мільйон доларів,— сказав Денні.

— Це нереально,— відповів йому Джоел.— Я маю лише одного клієнта, з ким узагалі можу поговорити про ці книги. Зараз усі хлопці в нашому бізнесі перелякані до смерті. ФБР-ники — скрізь. Максимум, що я можу запропонувати... ні, навіть єдина можлива пропозиція — це півмільйона.

Денні вилаявся й став нервово крокувати кімнатою, зрідка зупиняючись біля вікна, щоб трохи відсунути фіранку й позирнути на автостоянку. Джоелу набридла ця вистава, і він повідомив, що вшивається. Денні нарешті капітулював, і вони узгодили деталі. Джоел пішов, маючи при собі лише свій портфель. Коли посутеніло, Денні вирушив із рукописами в Провіденс, де за інструкцією Джоела мав чекати наступного етапу угоди. Там на нього вже чекав Рукер — давній армійський приятель, який теж подався в злочинний світ. Трьома днями по тому з допомогою ще одного посередника угоду було завершено.

Нині ж Денні з Рукером були в Джорджтауні й шукали свій скарб. Рібікофф тоді добре їх надув, але більше такого не трапиться. О 19:00 у середу, 25 травня, коли галерея зачинялася, Денні ввійшов через передні двері, а Рукер уліз в офіс Джоела через вікно. Замкнувши всі двері й погасивши всюди світло, вони віднесли Джоела в його квартиру на третьому поверсі, де зв’язали його, заткнули рота кляпом і взятися до брудної справи — добування інформації.