Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Другого дня на головній вулиці побачили головнокомандуючого Сорокіна, — в супроводі начальника конвою він спокійно їхав верхи, був тільки блідий і очі опущені. Червоноармійці, забачивши, роззявляли роти, задкували від нього: «Що то за біс з того світу?..»
Сорокін зіскочив з коня кола будинку Ради, де на дверях ще висів напівзірваний напис: «Штаб генерала Шкуро», куди збирались депутати і члени виконкому, котрі лишились живі; сміливо увійшов по сходах, спитав у військового, що шарахнув від нього: «Де засідання пленуму?» — з’явився в залі коло стола президії, погордливо підвів голову і звернувся до здивованих і розгублених зборів:
— Я головнокомандуючий. Мої війська вщент розбили банди Денікіна і встановили в місті й області Радянську владу. Самочинний військовий з’їзд у Невинномиській нахабно оголосив мене поза законом. Хто дав йому це право? Я вимагаю призначення комісії для розслідування моїх нібито злочинів. До висновку комісії влади головнокомандуючого я з себе не зніму…
Потім він вийшов, щоб сісти на коня. Але на сходах несподівано кинулись на нього шість червоноармійців з третього таманського полку, звалили, скрутили руки.
Сорокін мовчки, шалено боровся; командир полку Висленко вдарив його нагаєм по голові, закричав: «Це тобі за розстріл Мартинова, гадюко…»
Сорокіна одвели в тюрму. Таманці хвилювались, боячись, щоб він не вирвався з тюрми, не втік як-небудь від суду. Другого дня, коли Сорокіна привели на допит, він побачив за столом головуючого Гимзу і зрозумів, що загинув. Тоді ще раз у ньому піднялася вся жадоба життя, він ударив по столу, лаючись матірно:
— Так я ж буду судити вас, бандити! Зрив дисципліни, анархія, прихована контрреволюція!.. Розправлюся з вами, як з падлюкою Мартиновим…
Член суду Висленко, що сидів поруч з Гимзою, білий як папір, загнув руку за спину, витягнув автоматичний великий пістолет і впритул випустив всю обойму в Сорокіна.
Дальший рух з Ставрополя на Волгу не міг здійснитись. Вовча кіннота Шкуро залетіла в тил і відрізала Таманську армію від бази — Невинномиської. Денікін зосереджував усі сили, оточуючи Ставрополь. З Кубані були стягнуті колони Казановича, Дроздовського, Покровського, кіннота Улагая і нова кінна кубанська дивізія, якою комадував колишній гірничий інженер, що почав у чині молодшого офіцера світову війну, — тепер генерал Врангель.
Двадцять вісім днів билася Таманська армія. Полки за полками гинули в залізному кільці противника, багатого спорядженням. Почались дощі, не було шинелей, чобіт, патронів. Допомоги ждати не було звідки, — решта Кавказької армії, відрізана від Ставрополя, відступала на схід.
Таманці металися в кільці, удари їх були страшні і кровопролитні. Командуючий Кожух звалився у висипному тифі. Майже всі кращі командири були вбиті й поранені. В середині листопада таманцям вдалося, нарешті, прорвати фронт. Від героїчної Таманської армії вціліли жалюгідні залишки, роззуті й роздягнені. Залишивши Ставрополь, вони відходили у північно-східному напрямі, на Благодатне. Їх не переслідували, — почалися дощі, осіння негода спинила дальший наступ білих.
XII
Рік тому, в жовтні, народи, що населяють Росію, зажадали закінчення війни. Багатомільйонний стогін і крики: «Геть війну, геть буржуазію, що продовжує війну, геть військову касту, що провадить війну, геть поміщиків, що живлять війну», — вилились в один промовистий і короткий удар з крейсера «Аврора» по Зимовому палацу.