Ходіння по муках

Шлях лежав через Новоросійськ, зайнятий після загибелі флоту німцями. Колони таманців підійшли несподівано, — війська з піснями проходили через місто. Німецький гарнізон, не розуміючи їх намірів, кинувся на судна й обстріляв морськими гарматами задню колону і заразом п’яних і озвірілих станичників, що насідали на її хвіст.

З обачності німці залишили місто, і воно, коли Кожух, відбиваючись, пішов далі, було зайняте козаками і потім регулярними військами білих. Місто було віддане на поталу і розорення.

Матросів, червоноармійців і просто жителів, котрі беззахисніші, без суду вішали на телеграфних стовпах. Ломові візники звезли в ті дні три тисячі трупів у море. Новоросійськ став білим портом.

По голодному узбережжю Таманська армія, обтяжена обозами п’ятнадцяти тисяч біженців, дійшла до Туапсе і звідти круто завернула на схід. Денікінці гнались по п’ятах, попереду всі ущелини й висоти були зайняті повстанцями. Кожний день розгортався в тяжкий бій. Спливаючи кров’ю, огризаючись, вмираючи від голоду, армія сповзала в ущелини, видиралась на круті горби, танула і йшла, пробиваючи лобом дорогу.

Одного разу до Кожуха привели відпущеного генералом Покровським полоненого червоноармійця з листом, написаним з військовою простотою:

«Ти, мерзотнику, зганьбив усіх офіцерів російської армії і флоту тим, що наважився вступити в ряди більшовиків, злодіїв і босяків; май на увазі, що тобі і твоїм босякам настав кінець. Ми тебе, мерзотника, взяли в цупкі руки і ні в якому разі не випустимо. Якщо хочеш пощади, тобто за свій вчинок відбутися арештантськими ротами, тоді я наказую тобі виконати мій наказ: сьогодні ж скласти всю зброю, а банду, роззброєну, відвести на віддаль чотирьох-п’яти верст на захід від станції Бєлорєченської. Коли це буде виконано, негайно повідомиш мені на четверту залізничну будку…»

Кожух, читаючи цього листа, пив чай з консервної банки. Він подивився на босого, в непідперезаній сорочці червоноармійця, що сумовито стояв перед ним.

— Гівнюк ти, брат, — сказав йому Кожух, — як же ти мені передаєш такі листи? Іди в свою частину…

Тієї ж ночі Кожух завдав генералові Покровському страшного удару, збив і гнав кіннотою його частини. Прорвався на Бєлорєченську і вийшов з оточення. Наприкінці вересня Таманська армія з’явилась під Армавіром, зайнятим денікінцями, взяла його штурмом і в станиці Невинномиській з’єдналася з залишками армії Сорокіна.

Втративши після розгрому під Виселками й Катеринодаром вплив в армії, скуштувавши хмелю воєнної слави і озлоблений невдачами, Сорокін відступав все далі й далі на схід, крутячись, як тріска, у вирі того, що ще недавно називалося дивізіями, бригадами, полками. Тепер це були юрби, які втікали при перших пострілах противника. Відступаючи, вони все змітали по дорозі. Їх вабило одне — якнайшвидше одірватися від смерті, що висіла за плечима, втекти світ за очі. Нескінченні юрби дезертирів плентались Терськими степами, стародавньою дорогою народів, вкритою полином і могилами.