Чужинець на чужій землі

— І точно — економніше.

— Ну, наш рахунок за алкоголь — це ніщо. Більше того: утримання всього Храму вартує приблизно стільки ж, скільки ти витрачаєш на свій дім. За винятком початкових інвестицій — а ми лише трохи оновили інтер'єр і витрачалися лише на каву та тістечка, — у нас свої уявлення про те, що приносить радість. Нам потрібно так мало, що я раніше дивувався, що ж робити з усіма пожертвами, які ми отримуємо.

— Тоді чому ти збирав пожертви на службах?

— Що? О, це ти маєш зрозуміти, Джубале. Простаки не звернуть належної уваги на щось безкоштовне.

— Я знаю; просто мені стало цікаво, чи відомо це тобі.

— О, так, — я ґрокнув простаків, Джубале. Спершу я намагався проповідувати безкоштовно — лише віддавати. У мене вдосталь грошей, і мені здалося, що це нормально. Це не спрацювало. Ми, люди, повинні досягти значного розвитку, перш ніж навчимося приймати безкоштовні дари й цінувати їх. Зазвичай я ніколи не давав їм нічого безкоштовно — аж до Шостого Кола. До того часу вони вже могли це сприйняти... А приймати — значно важче, ніж віддавати.

— Гм... Синку, можливо, тобі варто написати книгу з людської психології.

— Я написав. Марсіанською. Записи у Стінкі, — Майк знову глянув на склянку і зробив повільний, манірний ковток. — Ми випиваємо мало спиртного. Кільком з нас — Стінкі, мені, Свену, кільком іншим — це також подобається. І я дізнався, що можу припускати лише незначний вплив, — а потім тримати його на такому рівні, отримуючи ейфорійне зближення, дуже схоже на транс, але без занурення у транс. Мінімальні пошкодження легко виправити, — він знову зробив ковток. — Саме це я й роблю цього ранку — дозволяю собі відчути легкий жар і бути щасливим з тобою.

Джубал зблизька його вивчав.

— Синку, ти п'єш не лише тому, щоб бути компанійським; тебе щось непокоїть.

— Так.

— Хочеш про це поговорити?

— Так. Батьку, це завжди велика радість — бути з тобою, навіть якщо мене нічого не непокоїть. Проте ти — єдина людина, з якою я завжди можу поговорити, знаючи, що ти ґрокнеш без всілякого хвилювання. Джилл... Вона завжди ґрокає, але, якщо це шкодить мені, це шкодить їй навіть більше за мене. З Доун — те ж саме. Патті... Ну, Патті завжди може мене розрадити, — але вона робить це за рахунок себе самої. Я надто легко можу завдати їм болю, щоб мати змогу ризикнути й цілковито розділити з ними все, що я не можу ґрокнути й вшанувати, доки не розділю, — Майк здавався дуже серйозним. — Сповідь справді потрібна. Католики це знають і дотримуються їх; у них є безліч сильних чоловіків, що можуть з цим впоратися. У фостерітів є групова сповідь, і вони передають її по колу, і тоді хвилювання розсіюється. Мені потрібно започаткувати сповідь у цій церкві — як частину ранкового очищення. Хоча у нас тепер це теж є, але радше спонтанно, — і після того, як паломникам це уже непотрібно. Нам варто знайти сильних людей; «гріх» важко навіть порівняти зі справжньою неправильністю... Проте гріх — це те, що грішник ґрокає гріхом; а коли ти ґрокаєш це разом з ним, це може бути дуже тривожним. Я знаю.