Чужинець на чужій землі

— Я був втомлений, Патті.

Вона кивнула.

— А мене викликали для роботи над словником, — вона нахилилася й поцілувала його, сердечно, але швидко.

— Я візьму ось цей для наших крихіток.

— І погладжування — для Солоденької булочки.

— Так, звичайно. Вона тебе ґрокає, Джубале. Вона знає, що тобі подобаються змії.

— Добре. Розділяю з тобою воду.

— Ти є Бог, Джубале.

І вона пішла. Джубал простягся у ванній, здивувавшись тому, що більше не відчував втоми, і усвідомив, що його кістки більше не болять. Патті, з її спокійним, врівноваженим щастям, тонізувала його. Хотів би і він не вагатися... Потім визнав, що не хотів би бути ніким іншим, тільки собою — старим, рішучим і самозакоханим.

Нарешті він намилився, сполоснувся й вирішив поголитися — для того, щоб не поспішати перед сніданком.

Після цього Джубал замкнув двері до своєї кімнати, ввімкнув світло над головою і ліг у ліжко. Огледівся в пошуках чогось, що можна почитати, — і роздратовано побачив, що нічого немає. Ця залежність була більша за інші, але він не хотів знову виходити й потрапляти комусь на очі. Замість цього він хильнув якоїсь рідини зі склянки й вимкнув світло біля ліжка.

Але заснув не одразу. Приємна розмова з Пат, здавалося, розбудила його й дала полегшення. Він все ще не спав, коли прийшла Доун.

Він вигукнув:

— Хто там?

— Доун[94].

— Світанок ще не настав — зараз лише... О...

— Так, Джубал. Це я.

— Прокляття, я думав, що зачинив двері на засув. Дитинко, виходь звідси... Гей! Злізь з мого ліжка, негіднице!

— Так, Джубале. Злізу. Але спочатку хочу тобі дещо сказати.

— Що?

— Я дуже давно люблю тебе. Майже так сам давно, як і Джилл.

— Що ж, дуже добре. А тепер досить верзти дурниці; забирай звідси свій гарненький задок.

— Я так і зроблю, Джубале, — смиренно промовила вона. — Але я хочу, щоб ти спочатку дещо почув. Щось про жінок.

— Я не хочу слухати цього зараз. Розкажи мені вранці.

— Зараз, Джубале.

Він зітхнув.

— Говори. Але залишайся там, де й стоїш.

— Джубале... Мій любий брате. Чоловіки надто багато уваги приділяють тому, як ми, жінки, виглядаємо. Тож ми намагаємося бути вродливими — бо це чеснота. Я раніше була стриптизеркою, — ти це знаєш. Це також була чеснота: дозволяти чоловікам насолоджуватися моєю красою, отримувати насолоду від того, ким я для них була. Я вважала власною заслугою те, що я могла їм дати саме те, що їм було потрібно.

Але, Джубале, жінки — це не чоловіки. Ми цінуємо те, ким людина є насправді. Інколи ми ставимо безглузді запитання, — наприклад: «Він багатий?», або — «Чи подбає він про моїх дітей і чи буде для них хорошим батьком?» А інколи жінки думають і так: «А він добрий?» Чи він — такий, яким є ти, Джубале. Це і є та краса, яку ми в вас бачимо, — і вона відрізняється від краси, яку ви бачите в нас. Ти прекрасний, Джубале.