Чужинець на чужій землі

Джубал слухав і похмуро міркував над тим, що це була гарна система для янголів, коли повітряне авто по діагоналі почало приземлятися на приватну платформу. Він повернув голову, щоб оглянути його, — але, щойно колеса торкнулися землі, авто зникло. Щезло.

— Проблеми? — промовив він.

— Жодних проблем, — заперечив Майк. — От тільки вони починають підозрювати, що ми тут. Що я тут. Вони думають, що всі решта загинули. Я маю на увазі Сокровенний Храм. Інші кола не дуже-то чіпають... Багато хто з них виїхав з міста ще до того, як стався вибух, — він посміхнувся. — Ми могли б отримати гарні гроші за ці готельні номери; місто переповнене ударними групами Єпископа Шорта.

— Ну? Хіба зараз не час забрати свою родину кудись подалі?

— Джубале, не переймайся цим. У цього авто не було жодного шансу доповісти, — навіть по радіо. Я уважно за усім стежу. Це не проблема тепер, коли у Джилл зникло її хибне уявлення про «неправильність» у відділенні від тіла людей, які самі по собі були неправильні. Я звик використовувати різні хитрощі, щоб захистити нас. Але зараз Джилл знає, що я зроблю це лише тоді, як ґрокну повноту, — Людина з Марса радісно посміхнувся. — Минулої ночі вона вийшла зі мною на стежку війни. І це вже не вперше.

— Про що ти?

— О, ми лише довели до кінця руйнування в'язниці. Кількох в'язнів я не зміг зрозуміти; вони були надто порочні. Тож я позбувся їх ще до замків і дверей. Але я повільно ґрокав усе це місто впродовж цілих місяців... І знав, що декілька найгірших людей були не у в'язниці. Дехто з них навіть працював на громадській службі. Я чекав, складав перелік, переконувався у повноті в кожному окремому випадку. Тож тепер, коли ми залишаємо це місто, вони тут більше не живуть. Вони зникли. Їх потрібно було відділити від тіла й відправити до підніжжя, на старт, щоб вони звідти спробували знову. Між іншим, це ґрокання змінило ставлення Джилл — від жаху до відвертого схвалення: коли вона нарешті ґрокнула у повноті, що неможливо вбити людину, і що те, що ми всі робимо, значно більше схоже на те, як суддя видаляє з поля того, хто грає з «надлишковою грубістю».

— Ти не боїшся грати в Бога, хлопче?

Майк посміхнувся з безсоромною радістю:

— Я є Бог. Ти є Бог... І кожен покидьок, якого я прибираю, — теж Бог. Джубале, там сказано, що Бог помічає кожного горобця. Це Він і робить. Але більш правильне твердження, яке можна висловити англійською, звучить так: «Бог не може не помічати горобця, тому що Горобець — це і є Бог. А коли кішка підкрадається до нього, вони обоє Бог, й несуть Господні думки».

Ще одне авто почало приземлятися — і теж зникло, навіть не торкнувшись платформи; Джубал заледве встиг подумати, що варто щось сказати.