Крига. Частини І–ІІ

Ніколай II, Алєксандровіч, Романов (1868–1918) — останній російський імператор; прихильник консервативної, імперської та колоніальної політики; за його царювання Росія зазнала поразки в Російсько-японській війні (1904–1905) і вступила у Першу світову (1914–1918); під впливом революції 1905–1907 років був змушений піти на політичні поступки і вдатися до економічних реформ, зокрема і господарського освоєння Сибіру; у некрижаній реальності зрікся престолу, був заарештований і відправлений до Тобольська, а згодом розстріляний більшовиками з усією його родиною; його вихователем був Константін Побєдоносцев; під час коронації 1896 року понад 1400 глядачів і учасників свята були затоптані натовпом, що ніяк не вплинуло на перебіг свята; при його дворі значним впливом користувалися шарлатани-містики, зокрема Распутін та різні православні «старці»; за його царювання відбулася низка єврейських погромів; імператор мав маніакальну схильність до відстрілу тварин, особисто убивши кількасот тисяч ворон і котів, а також полюбляв слюсарне ремесло; байдуже ставився до хабарництва і казнокрадства в державі, а його дружину Алєксандру Фйодоровну громадська думка тлумачила як німецьку аґентку.

Oбластничество — суспільно-політичний рух сибірської інтелігенції у 1850–1920 роках, що виник із гуртка сибірських студентів столичних вишів, які виступали проти самодержавства, за демократичні свободи, на захист «інородців», проти колоніалізму; вони вважали Сибір колонією Російської імперії та прагнули його відокремлення або ж надання йому автономного статусу; обласництво еволюціонувало від народництва до ліберального демократизму й есерівського руху; у серпні 1917 року на конференції в Томську ухвалено рішення «Про автономне улаштування Сибіру», утверджено біло-зелений прапор, створено незалежні інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, а взимку — навесні 1918-го сибірські обласники підняли антибільшовицьке повстання і створили Тимчасовий Сибірський уряд під керівництвом П. Дербера (січень — жовтень 1918 р.); частина їхніх лідерів пішла на співпрацю з Колчаком, а частина емігрувала; в сучасній Росії існують неообласники, котрі відстоюють сибірську ідентичність і прагнуть автономії Сибіру.