Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Моя Леоноро! — вереснула Марія Медічі голосом папуги або театральної машини, що зображує людину. Вдруге вона вже не проверещала, а шепнула ті самі слова й показала рукою вниз.
На тому місці, звідки щойно зійшла королева, щось лишилося; щоб його розгледіти, всі нахилились.
Анрі побачив невеличку зграбненьку жіночку, так пропорційно збудовану, що її важко було назвати карлицею, їй видимо не подобалося стояти отак на очах у всіх. Мабуть, усе її життя минало за спідницею в королеви, коли не під тією спідницею. В неї був нездоровий колір обличчя, як у жінок, що все життя проводять у спальні іншої жінки. Такі загадки природи звичайно перебувають під владою невтримних жадань та бурхливих пристрастей. Наявний взірець прикривав очі вуаллю, та дві жарини зловісно світили й крізь серпанок.
Анрі ступнув назад. «То ось яка ця молочна сестра! Ще її мені бракувало», — думав він, звівши брови й широко розплющивши очі. Це злякало молочну сестру, і вона теж сахнулась, ніби хотіла тікати. Тут міг зарадити тільки якийсь надзвичайний крок. Анрі хотів був поцілувати це створіння в губи, але воно відверталось і пручалось. А як тільки він відпустив шляхетну даму, та кинулась навтікача.
Кімната була переповнена людьми з обох таборів — і з оточення королеви, і з почту короля. Тендітна жіночка пробилася крізь тисняву самою лише силою волі. Придворні короля й королеви квапливо розступались перед нею. Один підставив їй йогу, але вона не перечепилась і не впала, а зіп'ялась навшпиньки і дотяглась до його обличчя. Тоді він сам відчинив їй двері. То був хоробрий Крійон.
Анрі — до Марії Медічі:
— Пані, я хотів би привітати вашу молочну сестру.
Вона не зрозуміла слів, але вгадала його намір і замахала обома руками, благаючи не робити цього.
Цій чужинці марно щось пояснювати. Анрі доторкнувся до плеча пані де Немур і сказав їй: треба ж йому побачити що за цим таїться.
— Можливо, й ніж, величносте, — відповіла герцогиня.
Пройшовши в глибину кімнати, Анрі помічає, що за ним не йде ніхто. Тільки чоловік молочної сестри, пан Кончіні, знов вишукано вклоняється й запрошує короля переступити поріг. Двері за ним лишаються відчинені.
Анрі опинився в коротенькому, тьмяно освітленому проході. Світло пробивалось між завісами в кінці його. Згадавши остереження щодо ножа, король прикрив груди рукою, швидко ступив до завіси й шарпнув її. Важкі бганки не піддавались, і не диво: шляхетна дама вкуталась у них. У її очах, прикритих вуаллю, горів тріумф: вона чекала його тут. Карлиця відхилила завісу перед спальнею, показала йому королевине ліжко й небагатьма виразними жестами пояснила, чого вона хоче від нього і що забороняє. Вона не говорила й від того здавалася ще загадковішою. Взявши на себе таку сміливу роль, це створіння перемогло свій острах і забуло всякий упин.
Анрі дивився на неї твердо, і їй нелегко було стерпіти це: вона злісно зиркала спідлоба. Ось і він показав їй на ліжко, а замість цілої зв'язної фрази, що тільки утруднила б порозуміння, вимовив роздільно троє імен. Перші двоє викликали в молочної сестри всі ознаки ревнощів — дуже прикрого почуття; бідолаха вже хотіла була знов укутатися з головою в завісу. Та коли він вимовив третє ім'я, вона отямилась і позадкувала аж до ліжка. Учепилась руками в цей важливий предмет умеблювання й усім своїм виглядом демонструвала несамовиту готовність захищати його від усіх і кожного.
Анрі швидше, ніж його чекали, повернувся до королеви та її товариства — там ніхто не міг бачити того, що відбулось, хоча двері були відчинені. А відбулася вся сценка тим швидше, бо була безмовна. І королю, коли він повернувся, здавалось, ніби це сон. Тепер він перевів дух і засміявся, і королева засміялась услід за ним. Вона виразила свою полегкість від того, що він так ласкаво поставимся до її молочної сестри. Пані де Немур переклала, і він підтвердив це.
Тепер він уже справді відбув тут належне й без церемоній подався вечеряти. Відвів пані де Немур до порога, де їх ніхто не міг почути, і сказав їй, що збирається пробути в королеви цю ж таки ніч; хай герцогиня її підготує.
Тим часом його апетит перейшов у вовчий голод.
— Мабуть, я дуже довго пробув у спальні? — спитав він своїх придворних. Бассомп'єр, що ніколи не гаявся з відповіддю, заперечив:
— Менше, як десять хвилин, величносте.