Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Він послав до неї ла Варенна, випробуваного вісника кохання, якому вже ніщо не було цікаве. Проте вигляд королеви здивував навіть його. За вечерею вона сиділа в хутрах і накидках, навіть голова була закутана. Їй здавалося, що в цьому архієпископському палаці, першій її оселі в новій країні, панує страшенна холоднеча; дожидаючи переміни страв, вона перекладала з руки в руку кулю з гарячою водою. Аби зігрітись, вона випила вже забагато вина, і коли ла Варенн розтлумачив їй, що прибув король, — розтлумачив насилу, бо ні він не знав італійської, ні вона французької,— їй шугнула в обличчя кров. Спочатку вона хотіла доїсти м'ясо, що лежало купою на її тарілці, а служники підносили ще й ще. Але щось схоже на переляк скувало її. Ла Варенн вирішив, що це через холод або через те, що їй перебили вечерю. Щоб така росла й дебела жінка, вже під тридцять років, злякалась чоловіка — такого він зі свого багатого досвіду не пригадував і не міг у це повірити.
Королева спробувала скинути з себе свої числені накидки — марно, бо запакували її туго. Вона дуже розгнівалась і почала лаяти придворних, що покинули її саму, їхні імена були незнайомі ла Вареннові — за винятком двох літніх кавалерів, що, видно, вже лягли спати. Була дев'ята година вечора. Щоб низькородні слуги не торкались королеви, ла Варенн сам узявся її підводити й обняв її за стан; так само він обнімав і по змозі підтримував іншу, поки ще не було ясно, зійде вона на трон чи в могилу. На трон тепер сходила нова, але ла Варенн знову був напохваті. Та цього разу його винагородили добрячим ляпасом. Він запобігливо подякував і подумав, що з'явилася таки справжня королева.
Анрі, сховавшись за спинами своїх дворян, чекав у галереї, якою вона мала надійти. Там він кинув на Марію Медічі перший погляд — роздивитись добре, звичайно, не встиг. Хода її здалась йому величною, хоч і важкою; щоки, ледь обвислі, здригалися за кожним кроком. Обличчя вже запливло жиром, ніс довгий, але приплесканий, безбарвні очі дивляться перед себе, як неживі. А все ж повз нього проходила до своєї спальні нова жінка, з іще не знайомим йому тілом. Він спитав свого першого стайничого:
— Як скажеш, старий Бляклий Листе? Розкішний шматок, правда?
В голосі короля вчувався сумнів. Бельгард не квапився його розвіяти. Він заявив, що бойового коня, який носить на собі лицаря в повному обладунку, слід оцінювати не так, «як ваших улюблених струнких кобилиць, що аж пританцьовують, лоскочучи вам серце, величносте», — так дослівно сказав він.
Анрі спитав сумно:
— В неї, мабуть, дуже великі ноги? Чого ти не відповідаєш? Ти ж їхав з нею аж із Флоренції, то невже не бачив, які вони?
— Такі, як і все у неї,— викрутився Бельгард.
Анрі швидко відійшов, але, перемірявши галерею один тільки раз, повернувся до нього.
— Друже мій, я ж посилав тебе до Італії, щоб ти побачив там чимбільше, а твоїми очима — і я. А ти, відколи повернувся, такий маломовний, як іще ніколи не був. Звичайно після подорожі люди бувають балакучі. Що ти замовчуєш?
— Величносте, королева має молочну сестру[90].
— Я чув про неї. Мої посли повідомляли. Королева тримає при собі кавалерів для послуг, так заведено в неї на батьківщині. Це нібито невинний звичай, королевин духівник його не ганить. А тебе він непокоїть? — спитав Анрі, засміявся був, тоді урвав сміх і пильно подивився на Бельгарда. Той збентежено відвів очі.
— Що ще? — спитав Анрі. Бельгард мусив відповісти, але тільки повторив:
— Величносте, королева має молочну сестру.
Анрі лайнувся своєю давньою лайкою.
— Оце й усе, про що ти довідавсь у Флоренції? Жінка, що стоїть на варті коло іншої, або віднаджує від неї коханців, або приводить їх. Котрий з цих двох обов'язків виконує та молочна сестра?
— Третій, величносте, і вкрай дивний. Ваші посли повідомляють те, що їм до вподоби. — І Бельгард знову змовк. Цього одруження прагнули всі, і його вже не скасуєш.
Анрі знизав плечима.
— Може, в тієї молочної сестри якісь незвичайні принади? Не турбуйся, з мене вистачить королевиних. Ну, постукайся вже до неї!
Герцог скорився, постукав у двері й гукнув:
— Хай живе король!
Решта дворян підхопили його: хай чужинка зрозуміє, що година настала. Двері справді відчинились, і король із придворними хотіли ввійти. Проте королева, оточена своїми дамами, зустріла їх на порозі, підібрала сукню й низько-низько присіла, вітаючи його.
90
…королева має молочну сестру. — Леонора Дорі, на прізвисько Галігай (1571–1617), була молочною сестрою Марії Медічі. Разом зі своїм чоловіком Кончіні супроводила Марію Медічі у Францію. Подружжя мало великий вплив на королеву і використовувало його у власних інтересах.