Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Вона була вища за нього, та коли присіла, він зміг з гідністю обняти її й поцілувати в уста. Для нього самого це було щонайприродніше діло, але для неї такий звичай був новий, і з ляку вона підвелась без його допомоги, а підібгану сукню забула пустити з руки, і він довше, ніж годилось би, затримав погляд на її ногах. Тоді похопився, звів очі й повів її до каміну. Її рука, яку він тримав у своїй, була безживна. Він говорив про всяку всячину: про жорстокі морози, про важку дорогу. А вона все мовчала, потім нарешті заторохтіла мов школярка, безглуздими для нього словами, і він подумав, що вона так само не зрозуміла його.
Оскільки розмовляти їм, не мавши спільної мови, було важко, він вирішив виголосити промову. Їй не треба було ні розуміти, ні відповідати: промову їй можуть розтлумачити потім. А він тим часом дістане змогу оцінити її принади. Насамперед він вибачився, що примусив її чекати цілий тиждень. На жаль, усього тиждень, подумав він, бо друге його враження підтвердило перше: принади її розвинулись більше, ніж хотілось би. Так, на портретах вона на десять років молодша, і тоді вираз у неї не був такий тупий і безживний.
Він примусив її чекати, говорив король, бо потребував часу, щоб упоратися з одним розбійником. Адже визволення французьких земель, певне, до мислі французькій королеві. А подумки відзначив, що дебелість і огрядність вона, очевидно, завдячує матері, Йоганні Австрійській, тупість і жорстокість, якими позначено її обличчя, — іспанському вихованню, а те прекрасне місто, звідки вона приїхала, не дало їй у посаг нічого, крім звуків мови. Він вирішив, що не житиме з цією жінкою довго. Тільки ніч може її врятувати — коли промине дуже вдало. А це малося з'ясувати невдовзі.
Говорив він, може, з півхвилини; відколи він увійшов, не минуло ще й двох, а йому враз захотілось їсти. Він познайомив її зі своїм почтом, вона його — зі своїм. Аж ба — ті самі чепурні паничики, що він бачив па вулиці: зовні обидва вилощені, всередині — як бритви. Кинджал може мати карбоване з золота руків'я і оксамитові піхви. Ті двоє були двоюрідні брати королеви — Вірджініо Орсіні та його брат Паоло. Побачивши їх, Анрі зрозумів той чужоземний звичай тримати кавалерів для послуг, у якому сповідник не вбачав нічого гідного догани. Він приїхав сюди запізно, він спізнився не на тиждень, не на сім днів, а на сім років, і їх уже не надолужити.
Подумки Анрі лайнувся, але назовні показав обличчя, сповнене іронії; обидва Орсіні позирнули один на одного: що смішного побачив у них цей король? А він заприсягся сам собі, що покарає тих, хто не повідомив його вчасно про всі оці дражливі обставини, надто Бельгарда, що їздив до Флоренції й мав би його остерегти. В ту ж хвилину він розгледів найвродливішого, що ніби ховався за спинами в дам.
— Як його звуть? — спитав король і кивнув чоловікові, що був вродливіший за обох кузенів, але поки що тримався ззаду. «Цей здатен був би помститись за мене, якби я сам, сивобородий, у заляпаних чоботях, не надавався для цього найкраще».
Молочна сестра
Звали його Кончіні. Коли він підійшов, вишукано вклонився й сподобився від короля потиску руки, Марія Медічі вперше усміхнулася. З її обличчя зникла благочестива поважність, на ньому проступив дурнуватий захват. Вона навіть заговорила, у неї знайшлося що сказати, крім недавньої безглуздої белькотні. Ці слова не повинні були пропасти марно, герцогиня де Немур переклала їх, бо знала обидві мови, а крім того, була обізнана із взаєминами цих осіб. Королева має молочну сестру, і шляхетний Кончіні — чоловік шляхетної дами Елеонори Галігай. Королева заговорила знову, вона вихваляла цю даму довго і з запалом, крізь який просвічував страх. Дурнуватий захват мов водою змило з білих щік, що трусились, мов холодець.
Дивно, але самої молочної сестри чомусь там не було, тільки її красень чоловік пиндючився, мов павич. Королева видимо намагалася не дивитись у його бік.
Перекладаючи слова королеви, пані де Немур уставляла між ними свої, призначені тільки для короля:
— Двоє пройдисвітів із фальшивими титулами. Стережіться!
Далі — переклад королевиної хвали доброчесності та побожності шляхетної дами Галігай, і знову власні слова герцогині:
— Тільки карлиця небезпечна, бо вона розумна. Чоловік — просто дурний павич. Вам, величносте, слід із самого початку знати, що вашу дружину обплутали… — говорила пані де Немур, бажаючи остерегти короля.
Але не доказала. Бо королева чомусь дедалі дужче непокоїлась. Вона була вже ніби не сама у своєму широченному криноліні, якась стороння сила смикала його сюди й туди, і Анрі злякався, що з нею зараз бозна-що станеться. Раптом і королева, й кринолін шарпнулись убік — то був не крок, а скоріш переляканий стрибок.