Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Герцог де Бельгард вирішив, що ця зупинка короля якось стосується їхньої таємної умови з паном де Бассомп'єром. Він шепнув до короля, щоб той не турбувався: ніхто не підніме передчасно певної завіси й не знайде там нікого. Поки що той, про кого йдеться, ховається десь-інде. «Але йому не терпиться відбути цю пригоду», — сказав Бельгард.
— Не треба заздрити йому, — зауважив Анрі з таким поглядом, що зрозуміти його міг би тільки Бляклий Лист, і то якби не виконував у ту мить службового обов'язку.
Підбадьорені таким чином, король і його почет рушили далі: перейшли залу, короткий переходик до королевиної спальні, довго шкрябались і стукались у двері, а не дочекавшись відповіді, відчинили їх самі. Й зразу побачили, в чому річ: усі в спальні розгублено метушились, бо королева лежала на ліжку як нежива, і її розтирали нагрітими серветками.
Короля зустріли німі докори: нащо він так квапився зі шлюбною ніччю й перелякав королеву? В неї справді похололо все тіло — він пересвідчився в цьому сам. Коли він доторкнувся до її руки, вона кліпнула очима й зразу ж їх заплющила. Молочна сестра упхалась між королем та ліжком і відігнала його, рукою показавши на обурені обличчя присутніх. То були королевині камеристки, лікарі, яких вона привезла з собою, але не бракувало й кількох вродливих кавалерів. Король легко розшукав очима тих трьох, що його цікавили.
Від їхнього вигляду його обсипало жаром. Де й поділася недавня покірність тому, що вже сталось: він умить закипів від гніву. Пані де Немур, побачивши це, відвернула вибух. Вона звернула його увагу на те, що слуги королеви, а особливо її служниці, зовсім не співчувають їй; навпаки, вони обурюються більше нею, ніж самим королем. Королева у свою шлюбну ніч поводиться так, наче п'ятнадцятирічне невинне дівчатко, а це зовсім не личить їй. Але вона чинить так із щонайкращим наміром, аби збудити любов короля, додала пані де Немур.
Анрі чи й слухав її. Обличчя обох кузенів та красеня Кончіні видимо подобались йому чимраз менше; Бельгард, що нетерпляче дожидав наказів короля, бачив це по спохмурнілому виразові.
— Хай живе король! — гукнув він, і інші французькі придворні теж гнівно загукали ці слова, посунули на чужинців і почали випихати їх за двері. Через тисняву це було нелегко робити, й виходило воно не завжди лагідно, бо у дворян короля вже накопичилось чимало обурення. Можна гадати, що той чи той із вродливих королевиних кавалерів якийсь час після цього міг розплющувати тільки одне око. Дами зняли несвітський вереск, розбігаючись по залах та переходах. Урешті вони таки поздавалися в полон і винагородили своїх переможців — чи, може, й ні.
Коли нарешті скрізь запанувала тиша, Анрі наказав провести зі свічкою герцогиню де Немур. При них лишався один-однісінькин служник; його він і вирядив з нею. А вона ще озирнулась і сказала:
— Величносте! Хай вам щастить із вашою королевою. Не варто було герцогові Бельгарду набувати вам стількох ворогів заради того, щоб ви трохи раніше зостались із нею вдвох.
Те саме подумав і Анрі, коли всі пішли. Що сталось, те сталось — тон уже задано, відносини між прихильниками короля й королеви визначилися. І ті, й другі займуть Луврський палац і хазяйнуватимуть там до останку, не випускаючи зброї з рук. Двобої він їм заборонить, але вбивства з-за рогу? Він уже передбачає великі прикрощі через свою чужоземну королеву та її почет. Він пригадує свій двір у часи іншої жінки, коли жінок шанували, а чоловіки відучились бути дармоїдами й шукати сутичок.
«Минулося… Тепер уже рік тисяча шестисотий. Це не сердега Бляклий Лист накликав таку зміну, а скоріш я сам зі своїм одруженням, неминучим, як і всі його наслідки». Анрі враз підвів похилену в задумі голову й подумки лайнувся. «Наслідки? Дофін. Задля цього я тут. Оце-то думки для шлюбної ночі!»
Королева й досі лежала, як нежива, але на дотик була вже тепла. І моргала до нього з якимось певним наміром: чи то принаджувала, чи то остерігала. Певне, таки друге, бо вона ледь помітно хитнула головою вбік, до проходу між ліжком і стіною: мовляв, пошукайте там чогось. Анрі обережно заглянув туди. Там сховалась молочна сестра, втулившись обличчям у запону ліжка. Вона не знає, що її викрито. У вузькому проході є місце тільки для неї. І витягти її можливо тільки силоміць. А надто поквапних вчинків у цій кімнаті вже й так було забагато. Анрі їх більш не хоче. Ніхто не може пошкодити його подружньому життю дужче, ніж молочна сестра.