ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Перед візитами керівництва і спостерігачів, які повинні були спостерігати за «типовими» допитами, влаштовували показуху. Створювали штучні камери, що здавалися цілком нормальними. Це нагадує зразковий єврейський табір в концентраційному таборі Терезин в Чехословаччині, з допомогою якого нацисти водили за ніс спостерігачів Міжнародного Червоного Хреста і представників інших організацій, щоб їм здавалося, що ув’язнені цілком задоволені своїм поселенням. Ерік Саар пише, що в «уявній» в’язниці створювалася видимість повного порядку:
Коли я потрапив у команду розвідки, то швидко зрозумів, що якщо планується візит важливих персон — якогось генерала, керівника державного органу, спецслужби або навіть делегації Конгресу, слідчих просили знайти затриманого, який вже відповів на всі питання, і привести його в кімнату для допиту При цьому перевіряльник перебував у кімнаті спостереження. По суті, потрібно було знайти кого-небудь, хто був згоден говорити, з ким можна було сісти за стіл і вести спокійну бесіду, хто в минулому вже дав цінну інформацію, і повторити допит спеціально для перевіряльника.
По суті, для професійного розвідника це було принизливо. Чесно кажучи, я думаю, що такі почуття переживав не тільки я — адже все життя розвідника підпорядкована тому, щоб надати керівництву важливу інформацію, яка дасть йому можливість приймати правильні рішення. Насправді розвідка для того і потрібна, щоб забезпечувати правдиву інформацію. Створення таких фікцій, як Ґітмо, заради всіх цих відвідувачів, в той час як насправді все було зовсім інакше, зводило нанівець все, що ми намагалися робити як професійні розвідники.
«АУТСОРСИНГ» ТОРТУР
Додаткові докази того, що таємні тортури були звичним засобом, що давав змогу отримувати розвіддані від неговірких підозрюваних, були викриті у секретній програмі ЦРУ, пов’язаній з передачею ув’язнених у в’язниці зарубіжних країн, які погодилися робити для Сполучених Штатів «брудну роботу». Ця політика одержала назву «видачі», або «надзвичайної видачі». Згідно з нею десятки, а можливо, й сотні «особливо небезпечних терористів» перевозили до в’язниць зарубіжних країн, часто літаками комерційних авіакомпаній, орендованих ЦРУ[489]. Абсолютно очевидно, що президент Буш доручив ЦРУ влаштовувати так, щоб затримані «зникали» або «видавалися» у країни, де тортури є звичною практикою (це підтверджено Amnesty International)[490]. Такі ув’язнені були відрізані від зовнішнього світу впродовж тривалого часу і перебували у в’язницях «невстановленого місцезнаходження». В процесі «зворотної видачі» представники інших країн заарештовували «підозрюваних» у ситуаціях, не пов’язаних з військовими діями, і передавали їх в американські в’язниці, зазвичай у в’язницю затоки Гуантанамо, без правового захисту, передбаченою міжнародним правом.
Президент Центру захисту конституційних прав Майкл Ратнер каже про цю програму:
Я називаю це аутсорсингом тортур. Це означає, що на основі так званої війни з тероризмом ЦРУ заарештовує людей по всьому світу, скрізь, де хоче, і якщо ЦРУ самостійно не бажає брати участі у тортурах чи допитах — як би це не називалося, воно відправляє заарештованих в інші країни, з якими у наших спецслужб є контакти. Це може бути Єгипет, це може бути Йордан[491].
Високопоставлений офіцер ЦРУ Майкл Шейер був одним з керівників програми видачі. Він сухо повідомляє:
Ми відправляємо людей в їхні рідні країни, на Близький Схід, в тому випадку, якщо в цих країнах їх будуть судити і якщо вони готові їх прийняти. З такими людьми поводяться відповідно до законів цих країн. Не до законів Сполучених Штатів, а до законів, наприклад, Марокко, Єгипту або Йордану[492].
Очевидно, методи допиту, які використовують у цих країнах, не виключають катувань, про які ЦРУ нічого не хоче знати, оскільки вони допомагали отримати корисні «розвіддані». Однак в епоху високих технологій важко зберегти подібну програму в таємниці. Деякі союзники Америки провели розслідування з приводу не менш ніж 30 авіарейсів, можливо здійснених ЦРУ в рамках програми «аутсорсингу» тортур. Розслідування показало, що важливих підозрюваних перевозили до місць ув’язнення в Східній Європі, що залишилися ще з радянських часів[493].
489
Див: А. С. Thompson and Trevor Paglen, «The CIA’s Torture Taxi,» San Francisco Bay Guardian, 14 грудня 2005 p.—C. 15,18. Це розслідування розкриває приватний літак Боїнг N31ЗР, який без перешкод приземлявся на будь якому військовому аеропорту по всьому світі. Його слід виказує на викрадення німецьких громадян ліванського походження, Халеда аль-Масрі. Підозрюється, що це був один з двадцяти шести літаків флоту ЦРУ, згідно зі звітом експерта з прав людини, Стіва Ватта.
490
Див: Human Rights Watch, «The Road to Abu Ghraib,» червень 2004 року, доступне на: https://www.hrw.org/reports/2004/usa0604. Також див: John Barry, Michael Hirsh, and Michael Isikoff, «The Roots of Torture,» Newsweek, 24 травня 2004 p.
491
Frontline, «The Torture Question,» розшифровка.—C. 5.
492
Frontline, «The Torture Question,» розшифровка.—C. 5.
493
Jan Silva, «Europe Prison Inquiry Seeks Data on 31 Flights: Romania, Poland Focus of Investigation into Alleged CIA Jails,» Associated Press. 23 листопада 2005 року.