Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
«Гину, але не здаюся».
Незабаром вони зникли у вранішньому тумані. Всі судна здавались тепер безлюдними. Над сталевим громадищем «Свободной России» літали чайки. Диміла «Керчь». Незважаючи на ранній час, юрби народу бігли на набережні, смужка молу була обліплена чорно, як мухами. Біля кораблів починалась тиснява, лізли на плечі, зривалися в воду.
Семен Красильников стояв на варті коло сходнів. О шостій годині з юрби протовпився невеликий, червоний від збудження чоловік у чорній морській тужурці без погонів, застукотів підборами по сходнях. Рум’яне обличчя його з маленьким скривленим ротом було в поту.
— Тут старший лейтенант Кукель? — крикнув він до Семена, витріщившись голубими, веселими, круглими очима на матроса, що загородив дорогу штиком. Він поляпав себе по боках, по грудях, витягнув і пред’явив мандат на ім’я представника центральної Радянської влади, товариша Шахова. Матрос похмуро опустив штик:
— Проходьте, товаришу Шахов.
Кукель зійшов йому назустріч і почав розповідати про майже безнадійне становище. Він говорив докладно й не поспішаючи. У Шахова нетерпляче крутились очі:
— Дурниці, викручувались і з гіршої халепи. Я вже говорив з моряками, настрій чудовий. Зараз дістану вам буксир, все, що потрібно… Скличемо мітинг… Утрясеться якнайкраще…
Він узяв катер і відплив на «Свободную Россию». Звідти почав мотатися в катері від судна до судна. Семен бачив, як його коротенький тулуб повисав на штормових трапах торгових пароплавів, як він, вискакуючи на берег, поринав у юрбу, і звідти лунали крики, піднімались руки. В одному місці тисячі горлянок заревіли «ура».
Кілька шлюпок, порчі моряків, відчалили від стінкй, пішли в глиб гавані, до заіржавленого невеликого пароплава, і незабаром з труби його повалив густий дим, він знявся з якоря і підійшов до «Свободной России». Ще на одній шхуні заметлялись паруси. Повернувся «Лейтенант Шестаков» і взяв на буксир другого міноносця.
О десятій годині юрба вже підійшла аж до сходнів «Керчи». Настрій начебто знову змінився на гірше. До борту протовплювались якісь голодранці, у кожного — ковбаса, хліб, сало. Вишкіряючи зуби, підморгували морякам, показуючи пляшки з спиртом. Тоді Кукель наказав прибрати сходні й віддати кінці. «Керчь» одійшла від цих диявольських спокус на середину гавані, звідки і стежила за буксируванням міноносців.
Іржавий пароплав, що здавався шкаралупою, пихкаючи і димлячи, зрушив нарешті «Свободную Россию», і вона велично попливла повз тисячні юрби. Багато хто знімав шапку, як перед труною. «Свободная Россия» поминула бони, ворота й гавань і віддалялася в глиб рейду. Знову ждали німецьких аеропланів, але небо й море були спокійні. В гавані залишився тільки есмінець «Фидониси».
Знову в юрбі почалось вирування, і чорна ікра голів збилась коло стінки, де стояв «Фидониси». До нього підходила парусно-моторна шхуна, щоб узяти на буксир. З юрби полетіло каміння назустріч шхуні, ляснуло кілька револьверних пострілів. Сивоволосий чоловік, вилізши на ліхтар, кричав:
— Братовбивці, Росію продали… Армію продали… Братішки!.. Чого ж ви дивитесь!.. Останній флот продають…
Юрба заревіла, вивертаючи каміння. Кілька чоловік перескочило через борт «Фидониси». Тоді швидко до берега підійшла «Керчь», дзвін на ній пробив бойову тривогу, гармати жерлами повернулись на юрбу, командир закричав у мегафон:
— Назад! Відкрию вогонь!
Юрба позадкувала, відхлинула, заверещали роздавлені. Знявся пил, і берег збезлюдів. Шхуна взяла на причал і повела «Фидониси».
«Керчь» повільно йшла слідом до місця, де на рейді лежали всі кораблі на легкій хвилі. Семен дивився на чайок, що летіли високо за кормою, потім почав дивитись на командира, який вчепився обома руками за поручні містка.
Була четверта година дня. «Керчь» обійшла з правого борту «Фидониси», командир сказав одне тільки слово, — чорною тінню мелькнула з апарата міна, пінява смуга побігла по хвилі, і от, якраз посередині, корпус «Фидониси» піднявся, розламуючись, патлата гора води й піни злетіла з морської безодні, важкий гуркіт покотився далеко по морю. Коли гора води опала, на поверхні не було «Фидониси», — нічого, крім піни. Так почалося потоплення.
Підривні команди відкривали на міноносцях кінгстони і клінкети, віддраювали всі ілюмінатори на нахиленому борту і, перед тим як сідати з потопаючої палуби в шлюпку, запалювали бікфордів шнур, щоб висадити в повітря десятифунтовим патроном турбіни й циліндри. Міноносці швидко зникали під водою на багатосажневій глибині. Через двадцять п’ять хвилин рейд був пустинний.