Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

13. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак по­дання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м’яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стяг­нення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.

14. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стяг­нення.

15. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких роди­чів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

1. У статті, що коментується, визначений загальний порядок застосування заходів стягнення до засуджених, які тримаються в УВП. Зміст такої діяльно­сті адміністрації колонії складають три основні принципи: а) врахування при­чин, обставин і мотивів вчинення правопорушення, особи засудженого та його попередньої поведінки; б) відповідність стягнення тяжкості та характеру по­рушення; в) заборона накладати кілька стягнень за одне вчинене порушення.

Правова природа встановленого в законі порядку застосування заходів стягнення зумовлена положеннями ст. 61 Конституції України, в якій зазна­чено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

2. Причина — це явище, що породжує інше явище і носить об’єктивний ха­рактер.

Обставина — це сукупність умов, за яких що-небудь відбувається. При цьо­му умови носять суб’єктивний характер, тобто це явища, на які може вплива­ти людина, її воля тощо.

Мотив (франц. motif — спонукальна причина; первісно — той, що приво­дить у рух, від лат. motives — рухомий) — усвідомлена спонука (прагнення) до здійснення конкретних вольових дій чи утримання від них (бездіяльність), зумовлена потребами, інтересами та нахилами правопорушника, для задово­лення (реалізації) яких він обирає певні суспільно небезпечні (злочинні) фор­ми й засоби.

3. До раніше накладених стягнень належать як ті, строки погашення яких не пройшли (ч. 4 статті, що коментується), так і ті, які застосовувалися до за­судженого протягом усього терміну відбування покарання у виді позбавлення волі. Як зазначено у п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини, пов’яза­ні з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі», «з метою найбільш повного з’ясування даних про особу підсудного до справи слід приєднувати <...> докладні характеристики про його поведінку та став­лення до праці у місцях позбавлення волі». Аналогічний зміст містить п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким», яка зобов’язує суди ретельно підходити до вивчення матеріалів, що характеризують особу засудженого протягом усього періоду відбування ним покарання.