Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— От-от. Саме ти, Юрію, і чкурнеш, а ми залишимося тут. І не тому, що ми не боїмося, а тому, що груповий від’їзд викличе підозру. За кордон же, безперечно, треба їхати, щоб про всяк випадок хоч хтось зміг використати наші закордонні гроші для подальших потреб, у тому числі й для можливого нашого спасіння. Хто б не виявився потім у владі, ще ніхто не залишався байдужим до грошей. Можливо, не доведи Господи, будемо відкуповуватися, — Клютов перехрестився.
— Так, а що робити з тими, кого заарештували? — запитав Назаров.
— Треба терміново перервати ланцюжок. Той, хто безпосередньо кидав гранату, повинен покаятися перед Богом і спокутувати гріх. І ми йому в цьому допоможемо, — Клютов говорив рішучо і впевнено. — Я вже попросив тюремника, щоб прослідкував за безумовним виконанням заарештованим розпорядку дня.
4
Голова Служби безпеки України Герасим Васильович Берун був зовні спокійний і впевнений. Усі, які в цей час перебували у його кабінеті, знали, чому їх зібрали так терміново. І здогадувалися, чому нарада не розпочинається. Берун сидів у кріслі, покручувався сюди-туди й мовчав. Значить — когось чекали. Зважаючи на подію, яку передбачалось обговорити, в кабінеті голови ще не було полковника Зорія. Саме він зазвичай доповідає про події, пов’язані з розслідуванням терористичних актів, вибухів, погроз тощо.
Нарешті двері відчинилися й у кабінет зайшов Зорій. Він вибачився за запізнення й сів на вільне місце біля генерала Шершуна. Голова СБУ залишив робоче крісло й сів на стілець на чолі довгого столу, за яким зібралися члени колегії, начальники департаментів та деяких управлінь.
— Ви, мабуть, уже чули про хуліганську витівку студента Дмитра Гнилюка, яку той утнув під час відвідування шановним Президентом Івано-Франківського університету. Цей покидьок вирішив пожартувати й кинув у бік нашого Верховного головнокомандувача макет гранати Ф-1. Правда, від гучного вибуху Президент знепритомнів, але, слава Богу, він живий і здоровий. Цей випадок шуму й гаму наробив чимало, весь світ вирує, обговорює. Дехто злорадствує, більшість співчуває. Богдане Даниловичу, ви щойно повернулися з Франківська, — звернувся Берун до Зорія, — чи є вже якісь нові деталі цього інциденту?
— Так, я особисто разом зі слідчим Генпрокуратури допитав Гнилюка. Свідчення студента дають підставу для невтішних висновків.
— Зачекайте, Богдане Даниловичу, — перервав Зорія Берун. — Прошу вас саме висновків жодних і не робити. Розкажіть коротко про суть його показів. Тих показів, про які ви мені вже доповідали телефоном.
-Інформація, яку ми отримали останньою, суперечить попереднім показам Гнилюка та інших студентів, про яку я вам доповідав.
— Ви хочете сказати, що дії Гнилюка не хуліганські і що він так вчинив не лише для того, щоб порисуватися перед своєю дівкою і друзями?
— Так, пане голово, — твердо сказав Зорій, — наміри Гнилюка були серйозні. Він кидав гранату, будучи впевненим, що вона бойова. Дії студента і співучасників можна кваліфікувати як спробу терористичного акту. Більше того, Гнилюк назвав прізвища людей, які…
— Досить! — крикнув Берун. — Ви, Богдане Даниловичу, як завжди, в своєму амплуа. — І вже спокійніше додав: — Я розумію, що ваша лінія, тобто лінія боротьби з тероризмом, останнім часом не надто результативна. Вам, природно, хочеться натягнути на себе ковдру, побігати-постріляти, погратися у войнушку. Але ми говоримо про дуже серйозні речі, і нам не потрібно тут підстроюватися під майбутні звіти і цифри. Ми й так знаємо, що ви скрупульозно ставитеся до виконання своїх службових обов’язків. Так що…
— Пане голово, — рішуче перебив Беруна полковник, — ви хочете знати правду чи викликали мене, щоб я сказав те, що ви хочете почути?
— Усе, досить! — знову підвищив голос Берун. — Так у нас нічого не вийде. Усі вільні, - звернувся він до присутніх, — а ви, Богдане Даниловичу, залишіться.
Але не встигли присутні підвестися, як пролунав зумер телефонного пульта. Усі завмерли. Присутні знали, що на той час, коли голова проводив наради в своєму кабінеті, всі телефони перемикалися на чергового або на приймальню. Окрім деяких: самого оперативного чергового і прямого телефону Президента. Ці дзвінки відрізнялися один від одного. Зараз дзвонив телефон оперативного чергового.
Берун підвівся й підійшов до свого столу, сів у крісло, взяв слухавку.
— Слухаю… так… як?., коли?., гаразд, — Берун поклав слухавку і знову підійшов до столу, за яким принишкли учасники наради.