Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— І ти щось порадь! — гукнув до нього Сташко. — Це він тебе продав!
— Гаразд! Скажу!
Міхал почекав, поки мірошниченки вгамуються. Потім заговорив спокійно, розважливо, як зазвичай говорив Тонда.
— Лишко вчинив підло, це правда, — почав він. — Але те, що ви задумали, не краще. Я розумію, що в стані гніву кожне слово не зважиш на золотих шальках! Ну, покричали, погаласували — і годі! Забудьте про все це! Не змушуйте мене червоніти за вас.
Хай живе Август!
Лишка не побили — його уникали. З ним не розмовляли, не відповідали, коли він щось запитував. Юро приносив йому юшку і кашу в окремому посуді — хто ж стане їсти з однієї миски з викажчиком?
Крабат уважав, що хлопці чинять правильно. Хто виказує своїх товаришів, той заслуговує на зневагу.
Тільки-но на небі з'явився молодик, прибув незнайомець зі своїм мливом. Майстер підпрягся знову. Він дуже старався, ніби хотів показати мірошниченкам, як треба закидати собі на спину мішка. А може, хотів догодити своєму пану кумові?
Наприкінці зими Майстер дедалі частіше відлучався. То верхи, то саньми. Мірошниченків не цікавило те, куди й чому він їздив. А що їх не стосувалося, вважали вони, того знати їм не варто.
Це було ввечері під Йосипів день. Сніг уже розтанув, сипав сильний дощ, мірошниченки ниділи в наймитській, складаючи ціну негоді. І ось, як грім серед ясного дня, Майстер звелів подати бричку: у нього важлива і нагальна справа.
Крабат підсобив Петарові запрягти гнідих, і коли той побіг сказати, що бричка готова, Крабат тим часом виїхав нею до воріт. Він укрився попоною, ще дві попони він передбачливо прихопив для Майстра, адже бричка була легкою, безверхою.
Майстер прийшов у супроводі Петара з ліхтарем. Він був у просторому плащі й чорному трикуті. На його чоботах подзенькували шпори, а з-під довгого шалика виглядала шпага.
«Щось дуже нагальне в нього, — подумав Крабат, — якщо вирушає в негоду!».
Майстер умостився на козлах, обгорнувся попонами й кинув побіжно:
— Хочеш зі мною?
— Я? — здивувався Крабат.
— Тобі ж кортить знати, чому я їду!
Крабатова цікавість перемогла його страх перед дощем. Мить — і він уже в бричці поряд із мірошником.
— А ну покажи, чи вмієш правити баскими! — Майстер простягнув йому батога і віжки. — За годину ми маємо бути у Дрездені!
— У Дрездені? За годину?! — Крабатові здалося, що він не розчув.
— Авжеж! Та вже їдь!
Бричку підкидало на горбкуватій лісовій дорозі. Навкруги чорна пітьма, наче в димарі.
— Швидше! — прикрикнув на нього Майстер. — Можеш їхати швидше?
— Перекинемося!
— Дурниці! Давай віжки!
Решту дороги правив гнідими Майстер. То була дивовижна мандрівка! За мить вони вибралися з лісу, виїхавши на каменецьку дорогу! Крабат міцно вхопився руками за сидіння, а ногами вперся об стінку передка. Дощ бив йому в обличчя, вітер силкувався викинути його з брички.
Раптом перед ними виросла висока стіна. Вони пірнули у в'язку імлисту масу, але ненадовго. Ось уже Крабат бачить голови коней, потім спини, крижі. Гніді вихором несуть бричку далі.
Дощ ущух, засяяв місяць, сріблясто-білі пасма туману снуються над самісінькою землею. Навкруги — скільки око сягає — біла, наче вкрита снігом, рівнина. Напевне, вони мчать луками. Дивно, що не чути ні цокоту копит, ні скрипіння ресор. Не гойдає, не трясе. Крабатові здалося, що вони ідуть по товстому килиму.
Коні мчать пружно, плавко і величаво. Як добре їхати широкою рівниною, коли вгорі світить місяць!
Бричка несподівано підстрибнула, затріщала. Мабуть, вони наїхали на пеньок! А може, на валуна? Справи їхні кепські, якщо зламався дишель чи луснуло колесо!
— Подивлюся, що там!
Крабат став ногою на підніжку, але Майстер одразу вхопив його за комір й потягнув назад.
— Сиди! — Він показав пальцем униз.
Ураз туман розійшовся. Крабат очам не повірив: унизу дах, цвинтар: від хрестів і могил слалися тіні в місячнім світлі.
— Ми зачепилися за баню каменецької церкви. Стережися, бо випадеш! — Майстер рвонув на себе віжки, цьвохнув батогом. — Вйо!
Ще ривок — і бричка понеслася стрілою. Далі вони їхали без перепон, безшумно, по білястих хмарах, осяяних місяцем.
«А я гадав, що це туман!» — подумав Крабат.
Дзиґарі на кафедральному соборі пробили половину десятої, коли Майстер із Крабатом прибули до Дрездена.
Бричка, скрипнувши, плавно сіла на брук майдану перед замком. Тут же з'явився конюх і взяв у Майстра віжки.