Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
«Крабате, прокинься! Прокинься, Крабате!»
Біля його тапчана, схилившись, стояли Міхал з Юром. Крабат не відразу усвідомлює: він іще спить чи вже прокинувся?
— Хто мене кликав?
— Ми, — відповів Юро. — Ти так кричав уві сні!
— Я? — здивувався Крабат.
— Нам стало жаль тебе. — Міхал узяв його руку. — У тебе гарячка?
— Ні. Сон приснився… — І спитав: — Хто з вас перший почав мене гукати? Скажіть. Мені це треба знати!
Міхал і Юро переглянулися й пояснили, що не пам’ятають.
— Але наступного разу, — додав Юро, — кинемо жеребок, кому з нас першим тебе будити. То вже знатимемо, не сумніваючись.
Крабат був певен, що Міхал перший його покликав. Юро, звичайно, хлопець сумлінний, з добрим серцем, але дурник. Тонда, безперечно, мав на увазі Міхала. Відтоді Крабат звертався тільки до Міхала, коли хотів щось спитати чи порадитись.
І Міхал не розчарував його, з радістю відповідав на будь-яке запитання. Тільки раз він уникнув відповіді, коли Крабат заговорив про Тонду.
— Мертві не оживають, — сказав Міхал, — хоч би скільки ти про них говорив.
Міхал де в чому скидався на Тонду. Крабат уважав, що він потай підтримує новачка, не раз бачив його біля Вітка — постоїть, про щось погомонить. Так і Тонда минулої зими опікувався ним: підійде, поговорить, допоможе.
І Юро по-своєму допомагав новенькому, змушуючи його щоразу наїдатися досита.
— Їж, хлопчику, їж, — припрошував він, — швидко виростеш, будеш здоровим і сильним.
Серед тижня, після Стрітення, відновилися роботи в лісі. Шість хлопців, серед них і Крабат, мали перевезти до млина деревину, заготовлену минулої зими. Не легка це справа, коли лежить глибокий сніг.
Цілий тиждень розчищали дорогу до колод, хоч і дуже старалися всі, а надто Міхал із Мертеном.
Андруш, щоправда, не розумів їхнього завзяття. Він працював більше задля того, щоби зігрітися.
— Хто трудиться і мерзне, — віслюк, — пояснив він, — а хто потіє, — йолоп!
У лютневі дні почало пригрівати, у хлопців щодня промокали ноги. Ввечері вони довгенько вовтузилися коло своїх черевиків, змащували їх товстим шаром тлущі, потім старанно втирали її, щоби не зашкарубли, коли сушитимуться на гарячій грубці всю ніч.
Кожен виконував цю марудну роботу сам, окрім Лишка; він доручив її Віткові. Міхал, побачивши це, вишпетив його.
Але Лишко почав огризатись:
— Що я зробив такого? Мої черевики мокрі, а учень на те й учень, щоби працювати.
— Не на тебе! — спокійно сказав Міхал.
— Ах, так! — спалахнув Лишко. — Не сунь свого носа не в свої справи! Не ти тут старший!
— Не я, — погодився Міхал. — Але я певен, що й Ганцо тобі цього не подарує. Тож шмаруй свої черевики сам! А то перепаде тобі на горіхи — і ніхто в світі не дорікне мені, що я тебе не попереджав!
Той, кому невдовзі перепало на горіхи, був, проте, не Лишко.
У п'ятницю ввечері мірошниченки в подобі воронів принишкло сиділи на жердині в Чорній кімнаті. Майстер повідомив:
— Я довідався, що один із вас потай допомагає новачкові, недозволеним способом полегшує йому роботу. За це йому буде кара. — І, звернувшись до Міхала, спитав:
— Хто тебе напоумив допомагати хлопцеві — відповідай?
— Я пожалів його. Ти, Майстре, доручаєш йому занадто тяжку роботу.
— Ти так уважаєш?
— Так!
— А тепер уважно вислухай мене!
Майстер підхопився з крісла і, впершись руками об Чаклунську книгу, подався грудьми вперед.
— Кому і що я доручаю, не твоє собаче діло! Забув, що Майстер — я? Мій наказ є мій наказ — і квит! А зараз я тобі прочитаю лекцію, яку ти пам'ятатимеш поки й віку! Киш звідси!
Він витурив мірошниченків із кімнати і залишився віч-на-віч із Міхалом.
У тривозі лягли хлопці спати. До опівночі чули вони моторошний крик, крякання, а потім до спальні, похитуючись, увійшов Міхал. Він був блідий і розгублений.
— Що такого він із тобою вчинив? — спитав Мертен.
Міхал знеможено похитав головою.
— Облиште мене!
Мірошниченки легко здогадалися, хто виказав Майстрові Міхала. Вранці у млиновій залі вони почали радитися, як відплатити Лишкові.
— Сьогодні вночі ми стягнемо його з тапчана й віддухопелимо, — запропонував Андруш.
— Кожен своїм києм! — уточнив Мертен.
— Після цього його обстрижемо, а обличчя вишмаруємо! — промурмотів Ганцо.
Міхал мовчки сидів у кутку.