Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— Пане мірошнику, як завжди?
— Безглузде запитання!
Майстер кинув конюхові монету, скочив із брички й наказав Крабатові йти слідом до замку.
Квапливо збігли сходами вгору до порталу.
Шлях їм перепинив офіцер. Довготелесий, із широкою стрічкою через рамено, з нагрудною бляхою, в якій відобразився місяць.
— Пароль?
Майстер, не відповівши, відіпхнув офіцера вбік. Той схопився за шпагу, та видобути її з піхов не зміг. Майстер клацнув пальцями і ніби пришив його до землі.
Мов статуя, стояв він, вилупивши очі й тримаючи правицю на руків'ї шпаги.
— Ходімо! Новачок, напевне! — кинув Майстер.
Вони поспіхом піднімалися мармуровими сходами нагору. Хутенько проминули коридори, зали із дзеркальними стінами й величенними вікнами з важкими, вишитими золотом портьєрами. Сторожа й лакеї, що траплялися на їхньому шляху, мабуть, знали Майстра. Ніхто їх не перейняв, не затримав. Усі мовчки відступали вбік, уклоняючись.
Крабатові було чудно, дивно, все наче уві сні. Замок своїми блиском і розкішшю заворожив його. Та враз згадав, що він у благенькій мірошницькій куртці.
«Лакеї, мабуть, глузливо посміхаються мені в спину, а сторожа морщить носа!», — подумав Крабат.
Його хода раптом стала невпевненою, він спіткнувся… З якого дива? Ах, йому поміж ноги враз потрапила шпага! Але чия, хай йому грець? Зиркнув на себе в дзеркало й отетерів: він був у чорному мундирі зі срібними ґудзиками й галунами, у високих чоботах, а при боці висіла у піхвах шпага. Невже в нього й на голові справжній трикут?! Відколи-то він почав носити напудрену перуку, з кісками?
«Майстре, — ледь не закричав він, — що все це означає?!»
Та не встиг, бо вже опинилися в освітленій свічками залі, в якій було повно військового та іншого люду: капітани, полковники, придворні чиновники, усі в орденах і стрічках.
Назустріч Майстрові вже прямував камердинер.
— Нарешті ви прибули! Його світлість курфюрст чекає на вас! — І перевів на Крабата погляд: — Ви не самі?
— Мій юнкер. Він залишиться тут.
Камердинер махнув рукою одному з капітанів.
— Пане, будь ласка, розважте юнкера!
Капітан узяв Крабата під руку й повів до столика біля вікна.
— Вам вина чи шоколаду, мій любий?
Крабат попросив келих червоного вина. Коли вони з капітаном цокалися, бажаючи здоров'я один одному, Майстер уже перебував у палатах курфюрста.
— Сподіваюся, йому це під силу! — промовив капітан.
— Що — під силу?
— Ви, юнкере, мали би знати, що ваш пан ось уже майже місяць намагається переконати його світлість курфюрста в тому, що радники його світлості, які ратують за мир зі шведами, просто осли і їх треба гнати втришия!
— Авжеж! Авжеж! — підтримав його Крабат, не відаючи, про що йдеться.
Пани полковники й капітани, що стояли неподалік, радісно посміхалися до нього, піднімаючи келихи.
— За війну зі шведами! — вигукнув котрийсь.
— За курфюрста Саксонії, за рішення його світлості продовжувати війну! — підтримав його інший.
— За перемогу чи поразку, тільки би продовжувати війну!
Майстер повернувся близько опівночі. Курфюрст провів його до порога зали.
— Ми дякуємо вам! — сказав він. — Ваша порада цінна й важлива для нас, це вам відомо! Ваші аргументи переконливі, і ми вирішили продовжувати війну!
Пани військовики дзенькнули шаблями, замахали кашкетами.
— Хай живе Август! Слава курфюрстові!
— Смерть шведам!
Курфюрст Саксонії, огрядний, кабанкуватий чоловік із бичачим карком і пудовими п'ястуками, подякував їм, помахавши рукою. Повернувши голову до Майстра, сказав йому кілька слів, яких через шум у залі ніхто не розібрав та й навряд чи вони були призначені для інших вух, і пішов до себе.
Коли пани придворні й військовики жваво обговорювали приємну для них новину, Крабат поспішав за Майстром. Вони полишали замок тим же шляхом, яким прийшли: повз величенні вікна й дзеркальні стіни, проминали зали й коридори, спустилися мармуровими сходами до порталу, де й досі стояв зачаклований довготелесий офіцер із вибалушеними очима, тримаючи правицю на руків'ї шпаги.
— Звільни його від чарів, Крабате!
Треба було лише клацнути пальцями — цього він у Чорній школі вже навчився.
— Вільно! — клацнувши пальцями, вигукнув Крабат. — Пра-во-руч! Кругом марш!
Офіцер вихопив шпагу, віддав їм нею честь і пішов геть.
На майдані перед замком на них чекала запряжена бричка. Конюх доповів, що гнідих напоїв і нагодував, як було велено.