Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— Ох, Крабате, пробач мені, я ненароком! Ти видався мені якимсь дивним, і я вирішив зазирнути тобі в обличчя. Дістав із вогнища скалку, щоби присвітити собі. А вона візьми та й впади тобі на руку. Покажи-но, сильно обпекла?
— Нічого, стерпно, — Крабат поплював на обпечене місце.
Він був вдячний Юрові за його незграбність, але сказати йому про це не може. Якби не та скалка, він не сидів би тут. Завдяки цьому опікові Крабат зі швидкістю думки повернувся в своє тіло. Останньої миті.
— Світає! — Крабат поглянув на небокрай.
Кожен відколов від хреста тріску, сунув у жар.
Повертаючись до млина, хлопці зустріли дівчат. Вони несли глеки з великодньою водою.
Якусь мить Крабат розмірковував, чи не порозмовляти йому з канторкою. Але не зайняв її — адже поряд Юро! Та й дівчина могла злякатися, а їй не можна лякатися.
Історії про Капелюша
І знову волове ярмо над дверима, і знову ляпаси кожному і присягання коритися Майстрові.
Крабат сприймає все це, наче уві сні. Очі канторки… Вони переслідують його. Але ж ті очі дивилися на вогник свічки і не бачили його!
«Наступного разу таки покажусь їй, — вирішив він. — Нехай знає, що це вона на мене дивиться».
Ось і останні мірошниченки повернулися. І враз вода з шумом ринула лотоком, упала на лопаті колеса — і млин запрацював. Майстер погнав усіх дванадцятьох до млинової зали.
Крабат тягав на собі мішки з комори, висипав зерно у ківш (о, скільки того зерна в нього сьогодні висипалося!), і помалу вкривався потом. Його не полишало відчуття, що то не він, а хтось інший надсаджується. І окрики Майстра, які він чув ніби крізь стіну, його не діймали. Кілька разів він ненароком натикався на когось із товаришів — бо витав у думках десь далеко. Раз перечепився на сходах, піднімаючись на поміст, забив коліно. Але болю майже не відчув, лише поправив на собі мішка.
Крабат працював, як віл. Ноги ставали йому дедалі важчими, піт збігав із нього струмками. Він стогнав, кректав під триклятими міхами і залишався байдужий до свого стану. Те, що відбувалось у млині цього ранку, стосувалося лише того Крабата, який сидів під хрестом цілу ніч, і не мало ніякого зв'язку з іншим Крабатом, що був у Шварцкольмі. Інший почувався тут чужим, зовсім не розумів, що діється навколо.
Цього разу Вітко перший радо закричав, і це стало сигналом для загальних веселощів.
Крабат зупинився на мить, потім поплював на долоні й зібрався піддати собі на спину мішка. Але дістав від Юра стусана під бік.
— Кінчай, Крабате!
Удар був у ціль — Крабатові аж дух перехопило. Зате тепер обидва Крабати знову зійшлися в одному і вигукнули одним здушеним голосом:
— Гей, Юру, хочеш, щоб я тобі здачі дав!
Мірошниченки веселилися. Пили, їли ситні, рум'яні великодні коржі — а потім співали і танцювали.
Танцювали і співали. Вітко дер горлянку, ніби хотів усіх перекричати своїм високим писклявим голосом.
Перегодя Сташко попросив Андруша розказати якусь бувальщину, може, про Капелюша.
— Гаразд! — погодився той. — Тільки налийте мені вина!
І, відсьорбнувши чималий ковток із келиха, почав:
— Так ось, одного дня Капелюш навідався в Шляйфе, до тамтешнього мірошника. А той, мабуть, ви чули, великий був скупердяга — світ пройдеш, а такого не знайдеш! Постривайте-но! Вітко, напевно, взагалі не знає, хто такий Капелюш…
Вітко, звісно, нічого про нього не знав, але, як з'ясувалося, і Крабат теж.
— Отож, я мушу цим хлопцям коротко розказати, хто і звідкіля він. Капелюш — із лужицьких мірошниченків, як ми з вами, родом, здається, з-під Шопли. Худий, довгий, і вже в літах, але скільки — ніхто цілком певно не скаже. А з вигляду — не більше сорока. У лівому вусі носить золоту сережку. Малесеньку, як горошину, відразу й не побачиш, хіба що коли вона несподівано на сонці зблисне. Одначе за три верстви було видно його капелюха з широкими крисами та високим гострим верхом. Тому й прозвали мірошниченка Капелюшом. З капелюха його пізнавали всюди, хоч не завжди, і про це ви зараз довідаєтеся. Тепер вам ясно, хто такий Капелюш?