Крабат

Увечері — новий учень увесь день прибирав у борошенниці і тепер спав без задніх ніг — Майстер зібрав мірошниченків і Крабата теж у своїй кімнаті.

Одягнений у чорний плащ, він сидів у своєму кріслі: дві запалені свічки перед ним на столі, між свічками тесак — і його трикут, теж чорний.

— Я зібрав вас, — почав Майстер, — як вимагає статут Гільдії мірошників. Чи є учень між вами? Нехай виступить наперед!

Крабат відразу не зрозумів, що Майстер про нього говорить. Але штурханець Петара в спину змусив Крабата усвідомити це, і він ступив кілька кроків уперед.

— Назви своє ім'я!

— Крабат.

— Хто ручається за це?

— Я! — сказав Ганцо і став поряд із Крабатом. — Я ручаюся за цього хлопця і за його ім'я.

— Один не запустиш млина! — суворо сказав мірошник.

— І я! — впевнено промовив Міхал і також став біля Крабата з іншого боку. — Двоє — це пара. А свідчити в парі, цього достатньо. Я ручаюся за цього хлопця і за його ім'я.

Потім між Майстром і Крабатовими поручниками відбулася розмова згідно з приписами Гільдії мірошників. Майстер розпитав обох, де, коли і як учень Крабат вивчав млинарство. Відповідачі запевнили мірошника, що Крабат знає всі тонкощі млинарського ремесла.

— Ви можете ручитися за це?

— Ми ручаємося, — відповіли Ганцо й Міхал.

— Гаразд, тоді учня Крабата ми можемо перевести в мірошниченки, як того вимагають приписи і звичаї Гільдії мірошників.

Перевести? В мірошниченки? Крабат не повірив своїм вухам. Невже термін його навчання збіг — тепер, уже після першого року?

Майстер підвівся й надів трикута. Тоді взяв тесака і підступив до Крабата. Проводячи лезом спершу по Крабатовій голові, потім по його раменах, він голосно промовляв:

— Від імені Гільдії мірошників я, твій Учитель і Майстер, у присутності всіх мірошниченків оголошую: ти, Крабате, більше не учень. Віднині ти рівний серед рівних, і, будучи мірошниченком, ти мусиш дотримуватися звичаїв Гільдії мірошників!

Майстер вклав у руку Крабата тесак, щоби носив за поясом, — привілей кожного, хто ставав мірошниченком — і відпустив його та всіх хлопців зі своєї кімнати.

Крабата ця подія просто приголомшила. Він останнім вийшов із кімнати й зачинив за собою двері.

У коридорі йому ні сіло ні впало натягнули на голову мішка, підхопили за руки, за ноги й понесли кудись.

— На перемел його! — упізнав він Андрушів голос.

Спробував випручатися — марно. Хлопці, галасуючи, регочучи, принесли його до млинової зали, поклали в борошенницю та давай качати, м'яти.

— Отак його, отакечки! — старався, мнучи хлопця, Андруш. — Шовковим будеш! Справжнім мірошниченком!

Крабата викачували, місили, як тісто в діжці, йому аж у голові запаморочилось. Насамкінець хтось добряче стусонув його в тім'я.

— Припини, Лишку! Нам його треба перемолоти, а не вколошкати! — накричав старший мірошниченко Ганцо.

Нарешті. Крабатові дали спокій. Він таки почувався, ніби його пропустили крізь жорна. Петар зняв з його голови мішка, Сташко ще висипав йому на голову пригорщу борошна.