Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
Аж раптом тишу розітнув несамовитий крик із коридора, і хлопці зітхнули — хто з відчаю, хто з полегшенням.
Може, сталось якесь нещастя? Хто кричав, ніби його різали?
Крабат, не довго роздумуючи, зірвався на ноги й миттю опинився біля дверей. Хотів побігти сходами, щоби подивитися.
Узявся за клямку — двері виявилися запертими з того боку.
Хтось поклав йому руку на плечі й заговорив. Це був Юро, нетямущий Юро, Крабат упізнав його голос.
— Повертайся на свій сінник, — сказав він.
— Але ж хтось моторошно кричав! Унизу! — задихаючись, промовив Крабат.
— Тобі приснилося, — заперечив Юро, — ми почули б.
Він відвів Крабата до його тапчана.
— А Тонди… нема? — спитав Крабат.
— Нема, — відповів Юро. — Лягай, Крабате, і спробуй заснути. І не скімли. Скімленням собі не зарадиш.
Вранці Крабат побачив Тонду. Він лежав долілиць внизу біля сходів. Крабат не міг повірити, що Тонда помер. Плачучи, він кинувся до нього.
— Тондо, скажи що-небудь! Ну скажи!
— Встань, Крабате! — покликав його Міхал. — І не плач, чуєш, не плач! Сльозами тут не зарадиш!
Він із двоюрідним братом Мертеном перенесли тіло до наймитської й поклали на лаву.
— Що з ним сталося? — спитав Крабат.
Міхал хотів відповісти йому, та завагався.
— Напевно, в темряві… перечепився на сходах і…
— Напевно…
Крабат іще не міг отямитися. Сташко з Андрушем відвели його нагору.
— Лишайся тут! Унизу ти тільки плутатимешся в усіх під ногами, — сказав Андруш.
Крабат присів на краєчку тапчана.
— Коли його ховатимуть? — спитав він.
— Напевно, сьогодні по обіді.
— А Майстер?
— Без нього обійдемося, — грубо відповів Сташко.
Пополудні ялинову домовину з небіжчиком винесли з млина й понесли до пустки. Ховали Тонду поспіхом, без священика, без хреста, без свічок і плачу…
Крабат затримався біля свіжого горбика землі.
Він хотів помолитися за Тонду. Та не міг згадати жодної молитви.
Рік другий
За приписами та звичаями Гільдії мірошників
Майстер десь пропадав і в наступні дні. Без мірошника млин не молов. Мірошниченки то валялися на тапчанах, то юрмилися коло теплої груби. Їли мало, гомоніли також вряди-годи. Про Тонду не згадували. Ніби й не було старшого мірошниченка на ім'я Тонда в Козельбрусі.
Тепер на його тапчані в ногах лежали його ж таки речі, чисті, акуратно складені: штани, сорочка, куртка, пасок, фартух, зверху шапка. Їх приніс Юро ввечері під Новий рік. Хлопці намагалися не дивитися на них.
Крабат сумував, почував себе самотнім, нещасним. Загибель Тонди не була випадковою, переконувався він дедалі більше, коли думав про це. Було щось таке, чого він не знав, що від нього приховували. Якась таємниця? Чому Тонда не довірив її йому?
Запитання, запитання… Вони тиснули на нього, як нестерпна ноша. Хоч би чимось заклопотатися! Без діла Крабат геть розклеївся.
Один Юро в ці дні, був, як завжди, у клопотах. Топив піч і грубки, варив, дбав, щоб їжа на столі з'являлася вчасно. Хоча здебільшого її ніхто й не торкався.
Четвертого дня вранці Юро перестрів у коридорі Крабата й сказав:
— Зроби мені добре діло, Крабате. Заготуй трісок для розпалу!
— Гаразд! — зрадів Крабат і пішов за ним на кухню.
Оберемок соснової дровини для скіпання лежав коло плити. Юро пішов до мисника взяти ножа для Крабата. Але той сказав, що в нього є ніж.
— Тим краще! Починай, тільки не поріжся!
Крабат дістав ножа й заходився відколювати з полінця тріску. І тут йому здалося, ніби з Тондиного ножа струмує жива сила. Задумливо зважив його на руці. Вперше після новорічної ночі до нього повернулась рішучість, він відчув у собі нову впевненість.
Непомітно ззаду підійшов Юро й заглянув через плече.
— Гарний ніж, — сказав він, — не бачив, щоби ти його коли-небудь показував.
— Подарунок, — похвалився Крабат.
— Чи не від дівчини часом?
— Ні! Від мого друга. — Й по хвилі додав: — Такого друга вже не буде ніколи!
— Ти впевнений?
— Так, цілком упевнений!
Того ж ранку, коли поховали Тонду, мірошниченки одностайно обрали Ганца за старшого. Той погодився.
Майстер з’явився лиш увечері напередодні Свята трьох царів.
Хлопці вже вклалися спати, Крабат саме хотів задмухати ліхтар, і раптом двері спальні відчинилися. На порозі виріс Майстер, блідий, як крейда. Він пробіг гострим поглядом по тапчанах, наче не помітив відсутності Тонди. А може, не хотів помічати?